Котячий король

В тихому селі на півдні Англії жив собі один чоловік. Служив він церковним сторожем і жив з дружиною при церкві у затишному будинку з каміном.
Був у них кіт — чорний, як вугілля, з білою плямою на грудях. Звали його Томас.

Одного зимового вечора церковний сторож довго не повертався додому. Жінка сиділа біля каміна і плела, а старий кіт Томас грівся біля вогню. Жінка вже давно заварила чай, чайник встиг вихолонути, а чоловік все не повертався.

Нарешті, захеканий, він вбіг у дім і закричав:

— Хто такий Том Тілдрам?

Чоловік був такий схвильований, що дружина запитала:

— Що сталося?

— Ти не повіриш, яка дивовижна історія сталася щойно зі мною! — сказав чоловік.

— То сядьмо і ти розкажеш!

Вони сіли біля вогню, а старий Томас між ними, і чоловік почав:

— Сьогодні я лагодив паркан, той, що під лісом, ти знаєш. Так ось, я вже майже кінчав, як раптом почув голосне “няв-в-в!”

— Няв-в-в! — подав голос Томас.

— От-от, точнісінько так, — кивнув чоловік. — Я озирнувся і бачу… Ой ні, ти не повіриш. Дев’ять чорних котів, зовсім чорних, як вугілля, з білими плямами на грудях, як у нашого Томаса, так поважно, велично несуть… Ну, що ти думаєш? Маленьку чорну домовину, покриту чорним оксамитом, а на вікові — золота корона. Один кіт підходить до мене і каже: “Няв-в-в!”

— Няв-в-в! — озвався Том.

— От-от, точнісінько так, — вів далі чоловік. — Дивиться на мене і каже: “Передай Тому Тілдраму, що старий Тім Толдрам помер”.

— Поглянь на нашого Тома! — вигукнула раптом дружина.

Та не встигла вона закінчити, як старий кіт Том схопився і вигукнув:

— О небо! Старий Тім Толдрам помер, значить, тепер я — король!

І, з тими словами, скочив у камін і зник назавжди…