Котячий стрибок

Прийшов ягуар до кота і попросив, щоб той навчив його стрибати: адже немає на світі кращого стрибуна, ніж кіт.
Кіт показав ягуарові спершу один, потім два, потім десять, потім двадцять різних стрибків. Ягуар дуже швидко навчився всіх цих стрибків і запросив кота піти з ним до водопою.
Там вони побачили великого ящера, який спав на камені.

— Куме кіт,— сказав ягуар,— ану позмагаємось хто з нас за одним стрибком дістане ящера.

— Позмагаємось,— згодився кіт.

— Починай ти.

Кіт притьмом стрибнув на ящера, а ягуар кинувся на кота, але кіт метнувся вбік і спритно вислизнув од ягуара.
Ягуар дуже збентежився.

— Як же це так, куме кіт? Цей стрибок ти мені не показував.

— Ха-ха-ха! — засміявся кіт.— Це мій секрет, і я нікому й ніколи його не показую. Називається «котячий стрибок» . Тільки я вмію так стрибати! Про- щавай, куме!

І кіт побіг геть.

* * *
— Ага! — вигукнув Педрінью.— Тепер я розумію, чому так часто вживається вислів «котячий стрибок»…

— Коти й справді так добре стрибають? — спитала — Носинка.— Чи тільки в казках?

Так, вони стрибають чудово,—сказала донна Бента.— Я бачила якось — наш кіт Роман упав з високого даху. Хто б інший упав — неодмінно розбився б.
А Роман спритно перевернувся в повітрі, впав на всі чотири лапи і побіг собі, наче нічого не сталося.

— Але ж ягуар з тієї родини, що й кіт,— зауважила Носинка.— Значить, усе, що робить кіт, мусить робити і ягуар.

— Так-то воно так, але ж кіт маленький, тому він і спритніший за ягуара. Ну, скільки важить кіт? Якийсь-то кілограм, і все. А ягуар? Він разів у сто важчий. Тож і не може він стрибати так, як кіт.

— Бабусю, а то правда, що є такі спритні політики, які теж уміють робити цей «котячий стрибок»? — спитав Педрінью.

Донна Бента зітхнула:

— Правда, дітки. Є такі підступні політики, що будь-якого кота за пояс заткнуть. Тисячу різних стрибків знають, а особливо добре вміють перевертатися і падати на всі чотири лапи…