ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Котигорошко

Казки Анатолія Шияна

П’єса – казка на три дії, шість картин

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Котигорошко  Іван — хлопчина років дванадцяти.

Степан— його батько.

Катерина— його мати.

Оленка— його сестра.

Вернидуб—

Вернигора —

Крутивус —

Їм – і – не – наїмся — його брати.

П’ю – і –  е – нап’  я —

Біжу — й — не — набіжуся —

Дядько Максим — коваль.

Змій, він же Капшивий  дід.

Водяник – смертоносець — його брат.

1-а Змієва  сестра.

2-а Змієва  сестра.

Бабуся.

Зміїв слуга

Гінці, сусіди  Котигорошка, сільські діти, вартові, танцюристки, служки.

Той, що найбільше їсть.

Той, що найбільше п’є.

ДІЯ ПЕРША

КАРТИНА ПЕРША

Зліва ліс, густий, дрімучий. Визирає з нього палац Змія. Праворуч — криниця з журавлем. Ростуть біля неї дивні квіти, незвичайні гриби. Стоять пеньки з густою травою, а в глибині сцени видніється надбережне каміння, і, скільки оком сягнеш, лягло море, широке, зеленувате, неспокійне… З палацу виходять Змієві сестри.

1-а с е с т р а. Я прокинулась сьогодні раненько, та вже нашого брата Змія не застала. Чи з лісу дрімучого його ждати? Чи з-за моря синього виглядати? А може, поплив він на кораблі, щоб зустрітися з Водяником-смертоносцем?

2-а с е с т р а (оглядаючи море). Ні. не бачу я на хвилях корабля. Тільки чайки літають над водою.

1-а сестра припадає вухом до каменя.

Що чуєш, сестро?

1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля.

2-а с е с т р а. Послухай, чи летить він, чи на коні скаче — на тім коні, що жар їсть, полум’я п’є, на двадцять верст під ним земля гуде, і листя з дерев осипається.

1-а с е с т р а. Не летить наш брат і на коні не скаче… А цить же, цить…

2-а с е с т р а. Що чуєш знову?

1-а с е с т р а. Чую, чую: стугонить земля, наче її на частки ножами розрізають.

2-а с е с т р а. Ой сестро, глянь! Що ж то він тягне на собі?

З’являється Змій, упряжений в шість плугів.

З м і й. Ху! Втомився. Нелегке діло землю орати. (Скидає з себе упряж).

1-а с е с т р а. Брате Змію, та нащо ж тобі орати? А чи в тебе нема чого їсти?

2-а с е с т р а. А чи в тебе нема чого пити?

З м і й. Є в мене що їсти, є в мене що пити, і маю я в чому походити. Та обіцяв сьогодні прибути до мене в гості наш брат Водяник-смертоносець. Це я для нього подарунок готую, теплою кров’ю його почастую.

1-а с е с т р а. З кого ж ти кров тую візьмеш?

2-а с е с т р а. Хіба мало в нас невільників? Змій. Наточите крові з дівчинки Оленки.

1-а с е с т р а. А хто ж вона? А чия ж вона?

2-а с е с т р а. Може, її сюди заманити?

З м і й. Не треба заманювати. Мусить сама прийти.

1-а с е с т р а. Як же вона прийде?

2-а с е с т р а. Як сюди потрапить?

З м і й. По моєму сліду, що я проклав оцими плугами.

1-а с е с т р а. Не розумію тебе, брате.

2-а с е с т р а. Не розумію і я тебе, брате.

З м і й. Слухайте ж. Багато я сіл облітав, багато я люду всякого видав, та ще ніде не зустрічалась мені така дівчинка, як Оленка. Очі в неї, мов зірки, світяться, щоки в неї рум’яні, мов ті яблука.

1-а с е с т р а. І ти вирішив її вкрасти?

З м і й. Ні, сама мусить сюди прийти.

1-а с е с т р а. Як же вона прийде? Не розумію тебе, брате.

З м і й. Непомітно я підкрався до її подвір’я, заховався в саду та й дивлюсь. Вийшли з хати її брати. Вийшла Оленка з матір’ю та батьком. Чую, брати кажуть: “Ми поїдемо в поле, а ти, Оленко, винесеш нам сніданок”. Вона й питає в них: “А де ж ви будете? Я не знаю, як до вас іти”.— “А ми,— каже брат,— протягнемо скибу від двору аж до тієї ниви, де будемо землю орати, то тією борозною і йди”. А я взяв тую скибу назад перекинув, а свою протягнув та й заворожив. Хто тільки ступить на неї ногою, буряний вітер одразу його прижене сюди.

1-а с е с т р а. Хитро придумав, брате.

2-а с е с т р а. Вона може скоро тут бути?

З м і й. Пильнуйте її, а я скоро повернуся.

2-а с е с т р а. А куди ж ти знову?

З м і й. Гляну — перевірю, як мої невільники працюють. Чи все зробили, що я їм загадав.

2-а с е с т р а. А може, поснідаєш? Є для тебе і печене, і варене.

З м і й. Виголодніюсь дужче, то більше з’їм. (Свистить).

Чути іржання й тупіт копит.

Бач, жде мене кінь. (Вийшов).

1-а с е с т р а. Як він посвист братів знає!

Чути дедалі стихаючий цокіт підків.

2-а с е с т р а. Помчав, мов вихор. А глянь-но, глянь. Якась дівчинка сюди наближається.

1-а с е с т р а. Може, це і е Оленка? Сховаймося!

Ховаються.

Входить Оленка. В руках у неї вузлик з сніданком. Вона оглядається назад.

О л е н к а. Що б це воно значило? Тільки стала я на борозну, як знявся раптом вітер, та такий же сильний, такий дужий, що ні звернути кудись, ані зупинитися. Підхопив мене, мов ту билиночку, і приніс аж сюди. (Озирається). Де ж те поле? І зовсім ніякого поля тут немає. (Дивиться на палац). Розпитаюся в добрих людей. Може, вони мені дорогу вкажуть.

З’являються Змієві сестри.

1-а с е с т р а. Здрастуй, дівонько, здрастуй, голубонько.

2-а с е с т р а. А куди це ти йдеш? Які гостинці несеш?

О л е н к а. Це не гостинці. Несу братам сніданок, та збилася з дороги. Може, ви мені стежку покажете, як на поле потрапити?

1-а с е с т р а. Покажемо. Зажди, відпочинь трохи. (Розглядає її). Як же тебе, дівонько-голубонько, звати?

О л е н к а. Та Оленкою.

1-а с е с т р а (глянула значуще на свою сестру). То заходь, Оленко, до нашої хати.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Котигорошко”
Анатолій Шиян
Видавництво: “Молодь”
1945 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: