<

Котилася тарілочка

Вірші Леоніда Глібова

Котилася тарілочка
По крутій горі,
Забавляла любих діток
У моїм дворі.

Нам тієї тарілочки
Чому не любить –
Хорошая, золотая
І як жар горить.

Прийшла  баба — сама чорна
І чорний жупан, —
Заховала тарілочку
У синій туман.

Постихали співи й жарти
У дворі моїм;
Золотої тарілочки
Стало жаль усім.

Зачинився я у хаті,
У віконці став
І про тую тарілочку
Співати  почав:

«Туманочку, туманочку!
Поклонись зорі,
Покоти нам тарілочку
По нашій горі…»

Де не взявся із-за лісу
Невідомий птах,
Довгохвостий, гостроносий
На восьми ногах.

Тільки став я приглядаться
І що, і відкіль,
А він зразу розігнався
І в вікно сусіль…

Я — на піч та у куточку
Зігнувсь, притаївсь,
І щоб птах той не надибав
Ряденцем укривсь.

Навіжений птах літає,
Не найде ніде
І тонесенько виводить:
«А де дідок, де?»

Закричав горлатий півень
І прогнав мій страх,
Я зрадів — і не побачив,
Де той дівся птах.

Золотую тарілочку
Всі знають давно:
То на небі сонце ясне,
На ввесь світ одно.

Чорна баба — нічка темна:
Із давніх-давен
Покриває все на світі,
Як погасне день.

Заховався, шуткуючи,
Дідусь-господар,
Щоб не зразу догадались,
Що той птах — комар.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар