Коваль і феї

У Конісгалі на острові Айлей жив колись коваль на ім’я Алесдер Мак-Ікерн, а на прізвисько Алесдер Сильна Рука. Жив він поблизу своєї кузні в кам’яній хатині. Дружина його померла від пологів і залишила йому єдиного сина Нейла. Нейл був хлопець смирний, невисокий, із задумливими очима. Він добре допомагав батькові в кузні і обіцяв стати хорошим майстром. Сусіди радили Алесдеру краще стежити за сином, доки він не стане дорослим. Тому що «маленький народ» найохочіше викрадає таких юнаків, як він. Феї забирають їх у Країну Світла і вже не відпускають, змушуючи танцювати, доки нещасні не дотанцюються до смерті.

Алесдер послухався поради сусідів і став щовечора вивішувати над дверима свого будиночка гілку горобини. Горобина — надійний захист від чарів «маленького народу».

Але одного разу довелося Алесдеру піти у справі. Він збирався повернутися додому тільки на другий день і перед тим, як піти, наказав синові:

— Дивись не забудь сьогодні ввечері повісити гілку горобини перед вхідними дверима, а то «маленький народ» затягне тебе до себе.

Нейл, кивнувши, відповів, що не забуде і Алесдер Сильна Рука пішов.

Нейл підмів підлогу в кімнаті, подоїв козу, погодував курей, потім загорнув у ганчірку коржів з вівсяного борошна та шматок козячого сиру і пішов у гори. Там він любив блукати, відчуваючи, як гнеться під ногами пружний верес, і слухати дзюрчання струмків, що стікають з гірського схилу.

Зайшов він до того дня далеко. Йшов собі та йшов, зголоднівши, закушував вівсяними коржами та козячим сиром, а коли вже стемніло, повернувся додому, ледве тягнучи ноги. Ліг на своє ліжко в кутку і одразу ж заснув. Про наказ батька він зовсім забув і не повісив над дверима гілку горобини.

На другий день коваль повернувся додому, і що він побачив? Вхідні двері відчинені навстіж, вогонь в пічці не горить, підлога не підметена, коза не доєна, півень і кури не нагодовані. Він почав голосно кликати сина — хотів запитати, чому той сидів склавши руки. І раптом з кутка, де стояло ліжко Нейла, почувся слабкий, тонкий і якийсь дивний голос:

— Я тут, батьку, — ще не підвівся з ліжка. Захворів я… Доведеться мені лежати, поки не одужаю.

Алесдер дуже стривожився, а коли підійшов до ліжка, жахнувся — сина його не можна було впізнати! Він лежав під ковдрою блідий і худий. Обличчя його пожовкло, вкрилося зморшками —здавалося, що це не юнак, а старий дідок.

Так Нейл пролежав кілька днів, і краще йому не ставало, хоча він їв, як ненажера, – їв цілий день безперервно, без перепочинку, і все ніяк наїстися не міг.

Алесдер не знав, що робити. Але якось до нього зайшов один старець, що мав славу людиною мудрої і багатознаючої. Коваль зрадів гостеві, сподіваючись, що той розбереться у хворобі Нейла. І він почав розповідати старцеві, яка напасть сталася з юнаком, а той уважно слухав і часом хитав головою. Нарешті Алесдер закінчив свою розповідь і разом із гостем оглянув Нейла. Потім вони вийшли з дому, і старець сказав:

— Ти питаєш мене, чим хворіє твій син, а я скажу тобі, що це зовсім не твій син. Нейла підмінили. Його викрав «маленький народ», коли тебе не було вдома, а натомість залишив підкидька.

Коваль дивився на старця у розпачі.

— І, що мені робити? — спитав він. — Невже мені ніколи більше не бачити свого сина?

— Я скажу тобі, що ти маєш зробити, — відповів старець. — Але спершу треба впевнитися, що на ліжку твого сина дійсно лежить підкидько … Іди додому і набери стільки порожніх яєчних шкаралуп, скільки знайдеш. Обережно розклади їх на очах у підкидька, налий у шкаралупки води, а потім бери їх у руки одну за одною і неси з таким виглядом, наче вони дуже важкі. А коли підійдеш до печі, знову-таки якомога обережніше розклади їх перед вогнем.

Алесдер вирішив послухатись старця і повернувся додому. Там він точно виконав його пораду. І раптом з ліжка в кутку до нього долинув скрипучий сміх і пронизливий голос того, кого коваль приймав за свого сина:

— Мені вже вісімсот років стукнуло, але такого я в житті не бачив!

Алесдер відразу  повернувся до старця, і той сказав:

— Сумніватися нема чого — твого сина підмінили. Тепер якнайшвидше відійди від підкидька, а потім я навчу тебе, як розшукати сина. Розведи вогонь перед ліжком підкидька. Він запитає тебе: “Навіщо це?” А ти скажи: «Зараз побачиш!» і тут хапай його та кидай у вогоньТоді він полетить у димову дірку в даху.

Коваль знову повернувся додому і зробив так, як радив старець. Він розвів вогонь перед ліжком підкидька, і той запитав пронизливим, тонким голоском:

– Навіщо це?

– Зараз побачиш! – відповів коваль.

Схопив підкидька і кинув його у вогонь. Підкидько пронизливо верескнув, підстрибнув на своїх жовтих ніжках і разом з димом вилетів прямо через дірку в даху.

– А тепер що мені робити? — спитав Алесдер старця. — Треба негайно знайти сина.

— Сина твого феї затягли он у той зелений пагорб, — відповів старець і показав пальцем на порослий травою горбок за будинком коваля. — Там усередині вони й живуть. У ніч наступного повного місяця  пагорб відчиниться, і тоді йди туди шукати сина. Візьми з собою Святе письмо, кинджал і півня і увійди в середину пагорба. Ти почуєш спів і веселий шум, побачиш танці і сліпуче світло. А щоб пагорб за тобою не замкнувся, застроми свій кинджал у землю біля входу —феї не сміють торкнутися холодної сталі, що викута людськими руками. Потім іди вперед сміливо і без жодного страху — свята книга охоронить тебе від усіх небезпек. Невдовзі ти увійдеш у простору палату і в її кінці побачиш, як твій син працює за ковадлом. «Маленький народ» стане тебе розпитувати, а ти скажи, що прийшов за своїм сином і без нього не підеш.

Старець попрощався з ковалем, той подякував йому та побажав щастя.

Треба сказати, що Алесдер був не тільки сильною, але й сміливою людиною, і він з нетерпінням чекав, коли йому можна буде піти на пошуки Нейла. Місяць був на спаді. Щодня він зменшувався, потім зник, потім з’явився знову. І коли нарешті настала ніч повного місяця, коваль вийшов з дому і попрямував до зеленого пагорба на гірському схилі. Кинджал у піхвах висів у нього на поясі, за пазухою він ніс святу книгу, а під пахвою — півня, що міцно спав.

Незабаром Алесдер підійшов до пагорба, і йому здалося, ніби звідти долинає тихий спів і веселий шум. Він почав чекати біля підніжжя пагорба, а співи звучали все голосніше і голосніше, і раптом пагорб відкрився, і звідти бризнуло яскраве світло. Алесдер схопився, вихопив кинджал з піхов і, тремтячи, встромив його в землю біля входу в Країну Фей, як йому наказав старець. Потім сміливо пішов на яскраве світло. Святу книгу він міцно притискав до грудей, а півня ніс під пахвою лівої руки.

І ось він побачив натовп фей та їхні чаклунські танці, небезпечні для людей. Смертний, якщо він потрапить до феїв, мимоволі танцюватиме з ними до упаду, поки раптом не опиниться на холодному гірському схилі, старий, самотній.

Побачив коваль та свого сина. Блідий, з шаленими очима, Нейл кував щось на чарівному ковадлі, посеред натовпу фей у зеленому вбранні.

А феї, як тільки помітили непроханого гостя, натовпом кинулися до нього, щоб дізнатися, як це смертний наважився вдертися до їхніх володінь. Але жодна не могла наблизитись до Алесдера і зачарувати його — коваля охороняла свята книга. І ось він подивився на сина і крикнув:

– Розчаруйте мого сина і відпустіть додому!

Нейл почув голос Алесдера і здригнувся. Він впізнав батька і ступив до нього, простягнувши руки. Але феї тільки розреготалися злим сміхом. Вони ніби знущалися з надій коваля повернути сина.

І цієї миті — адже час у світі фей біжить швидше, ніж у світі смертних — над гірським схилом забринів світанок, а півень під пахвою у Алесдера заворушився і прокинувся, червоний його гребінець став сторчма. Він витягнув шию і голосно закукурікав, вітаючи день, що настає.

Феї бояться півнячого крику. Для них він звучить як наказ зачинитися у своїй обителі, вони не сміють тримати її відчиненою при денному світлі. «Маленький народ» збентежився, і сміх його затих. Феї почали штовхати Алесдера і Нейла до виходу, вимагаючи, щоб коваль якнайшвидше витягнув з землі свої кинджал — їм треба було замкнути пагорб і заховати свою обитель від людських очей. Але тільки Алесдер узяв свій кинжал і пагорб зачинився за ним і його сином, чийсь нелюдський голос крикнув:

— Твій син буде німим, доки не розвіє моїх чар! Хай впаде на нього прокляття фей!

І ось коваль із сином знову опинилися на знайомому гірському схилі. Вони вдивлялися при світлі зорі в невисоку траву, але так і не могли знайти місця, де був вхід до Країни Фей.

Потім вони повернулися додому, і Алесдер знову почав роздмухувати міхи в кузні, а син допомагав йому. Але велике горе спіткало коваля, – відколи Нейл вирвався з полону в Країні Фей, уста його замкнулися і він не міг вимовити жодного слова. Так здійснилося пророцтво фей. І Нейл уже думав, що до кінця своїх днів залишиться німим, він не знав, як розсіяти чаклунство.

Пройшов один рік і один день з того часу, як Нейл повернувся додому. Алесдер тоді кував новий меч для вождя свого клану, а Нейл допомагав батькові. Він тримав над вогнем розпечений до червона сталевий меч, намагаючись, щоб лезо вийшло гострим і добре загартованим. І весь цей час він мовчав.

Коли Алесдер уже закінчував роботу, Нейл раптом згадав про свій недовгий полон у Країні Фей. Він згадав, яке там була ковадло і як іскри розсипалися від нього на всі боки; згадав, як майстерно кували свої блискучі мечі ковалі-ельфи і як вони чарами гартували леза, щоб їхня чарівна зброя ніколи не підводила свого господаря. І тут, на подив Алесдера, Нейл почав сам доробляти меч для вождя. І меч вийшов точно таким, які кували собі феї. А Нейл, закінчивши все, відступив на крок і з урочистістю глянув на батька.

— Цей меч ніколи не підведе того, хто візьме його до рук! – сказав він.

То були перші слова, які він промовив за один рік і один день. На щастя, він зробив саме те, що було потрібне для того, щоб розчарувати себе: викував чарівну зброю і тим розсіяв чари фей.

З того часу він зовсім забув про Країну Світла і згодом замінив батька, ставши найкращим ковалем у всьому своєму клані. А вождь клану цінував викутий ним чарівний меч над усіма своїми скарбами, бо меч цей ніколи не підводив господаря в бою, приносив великі перемоги йому і славу всьому клану