TOU

Козенята

Казахські народні казки

Бігали по галявині двоє козенят: одне Біле, друге— Чорне. Подивилися навколо: з одного боку — густий ліс, з другого — густий бур’ян. Навколо – ні кіз, ні овець.
— Ти Біле козеня, ти дурне біленя. Водив мене лісом, і ось ми заблукали. Зараз же знайди нашу отару,— заплакало Чорне козеня і вдарило Білого в бік. Біле козеня скрикнуло від болю. Чорне козеня було старше Білого. На лобі в нього ріжки. Він великий пустун і забіяка і не зважає на те, що Білий йому братик, мало що — дражнить його: «Білий — дурний». А розгнівається — б’є в бік. Він сам привів Білого сюди, сказавши:
– Бе-е! Дивись, яка тут солодка трава.— А тепер усю вину звалює на брата.
— Біле козеня, дурне козеня, йди вперед,— наказав Чорний Білому.
Біле козеня довго згадувало, де і по яких місцях вони ходили.
— Чи знайдемо ми тепер отару. Хто знає, може, вона вже перейшла гору і зараз пасеться на полонині? А нам не тільки полонину – дорогу знайти нелегко. Що ж, все одно треба йти. Я піду попереду. Знайду дорогу. Але ось тобі дві умови: ні з ким не сваритимешся і слухатимешся мене. Якщо не виконуватимеш цього, ми заблукаємо і загинемо,— сказав Білий. Почувши слово «загинемо», злякалося Чорне козеня. Дав він слово у всьому слухатись Білого.

Біле козеня пішло вперед. Він розсовував густу траву, робив стежку. Зустрінеться по дорозі струмок — перестрибне, камінь — перескочить. Так дійшли козенята до підніжжя однієї гори. Тиша. Нікого не видно довкола. Раптом звідки не візьмись — Лисиця. Завиляла хитра хвостом:
– Який ти біленький, який гарненький, так і хочеться проковтнути тебе. І братик твоїй миленький. Ви, мабуть, втомилися. Ходімо до мене, відпочиньте, підкріпіться. У мене є такі ж милі двоє лисенят, побавитися з ними,— говорила Лисиця. А сама думала про себе: Білий ще маленький. Треба спочатку його з’їсти. Але братик може побачити це і втекти».
Біле козеня вже заздалегідь приготувалося до відповіді:
— Лисице, он на тій вершині біля чорного каменю на нас чекає Вовк. Ми йдемо до нього у гості. Якщо Вовк дізнається, що ми пішли з вами, розгнівається. А злість Вовка всім відома. Якщо не вірите, ходімо з нами.
— Гаразд, йдіть,— сказала Лисиця.

Коли козенята пішли далі, Лиса пішла за ними.
Чи багато, чи мало йшли козенята — раптом перед ними виріс величезний, зростом з теля, Вовк. Лисиця злякалася — тільки її й бачили.
– Як добре, що ми зустрілися! Я такий голодний! — зрадів Вовк.
Біле козеня сказало:
— Ваша милість, он на тій вершині біля чорної скелі на нас чекає Тигр, Він з’явився вчора, щоб стати ханом усіх птахів та звірів у цих краях. На сніданок він з’їдає двох телят, на обід – двох козенят, на вечерю – двох ягнят. Якщо він дізнається про ваш вчинок, то розсердиться, і буде вам лихо.
– Бе-е! Гей, Вовче, дивись, Тигр іде, дивись, він кличе нас,— раптом закричало Чорне козеня.
Вовк одразу втратив увесь свій геройський вигляд, затрясся від страху і кинувся в густі чагарники.
Втекли і козенята. Дійшли до вершини гори і побачили біля підніжжя старого чабана верхи на коні.
Зраділи козенята, наввипередки побігли до отари і змішалися з вівцями та козами.
Старий чабан, побачивши Біле козеня, що прибігло першим, підняв його на руки:
— Дивись, самі з’явилися! Молодці.
— Молодець, Біле козеня! Тепер ніхто тебе не дражнитиме: «Білий козлик — дурний козлик».— І старий чабан міцно обійняв Біле козеня.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казахские народные сказки о животных”
Видавництво: “ Meloman Publishing”
Казахстан

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: