Козлик Рогатик

Козлик Рогатик дивився на себе в струмок.
— У квочки Рябушки пір’я крапчасте… Навіть гусеня — й те таке гарне, жовтеньке… А я? Аби хоч кілька барвистих пір’їн, як у качурика. На голові маю роги — кому можуть подобатись роги? Коли б то я мав гребінь, як півник!..

І подався Рогатик до лісу. Заглядав під кущі, нишпорив у траві. Знайшов на галявці цілу сім’ю мухоморів.
Уклонився їм кілька разів.

— А я вас шукаю чи не цілу днинку:
продайте одненьку червону шапчинку.

Годі й уявити, яким кумедним здавався козлик у великому червоному капелюсі.
Але він дуже зрадів.
— О, ніхто на всьому подвір’ї не має такого капелюха! Пів­ник має гарний гребінь, Чубатка — чубик, але мій капелюх — найкращий!
На дубовій гілці сиділи синички.

— Синички-зоринки, любенько вас прошу:
дайте дві пір’їнки — заплачу вам гроші.

Та синички не схотіли грошей. Обступили козлика і подару­вали йому цілий жмут блакитного пір’я.
Козлик устромив пір’я в капелюха та й пішов далі.
Аж ось дорогу заступили йому клени.
Такого здорового листя ще козлик не бачив!

— Клени кучеряві, ви цапкові-братку
даруйте ласкаво зелену краватку.

Один з кленів скинув козликові свій найгарніший лист.
— Зелена краватка! Хто ж має таку? Ніхто!
Поглянув козлик на себе у струмок і вернувся на подвір’я. Потряс капелюхом так, як півник трясе гребенем, скочив на пеньок і хотів заспівати, як півник. Та тільки замекав по-козя- чому.
Отоді зчинився лемент!
— Що ж ти з себе зробив!? — обурювалися кури.
— Хочеш нас перелякати? — гелготали гусенята.
Рогатик дуже здивувався.
— Хіба я не найкращий на все подвір’я? Мій капелюх…
— Маєш гарні ріжки. Навіщо тобі капелюх?
— Як то навіщо, а зелена краватка?
— Маєш зграбну борідку. До чого тобі краватка? Та й те блакитне пір’я зовсім тобі не пасує.

Тоді козлик скинув капелюха й краватку, скинув блакитне пір’я. Подивився на себе в струмок.
— Правду кажете. Моя борідка і мої ріжки не такі вже погані, як я думав.