Козуля та лисиця

Козуля стояла на лузі і дивилася, як росте трава. Підійшла до козулі лисиця.

— Луг треба полити, — сказала лисиця козулі. — Тоді трава буде набагато соковитіша.

– Мабуть, – погодилася козуля.

— Я могла б полити луг, — продовжувала лисиця. — Тобі, такій великій і гарній тварині, подібна робота не личить. Але за це ти виламай для мене двері в курнику.

Козуля замислилась.

– Нічого не вийде, – сказала вона трохи згодом. – Це небезпечна справа. Чому б тобі самій не зламати ці двері?

— Я для такої роботи дуже слабка, — відповіла лисиця. — А ти таки справжня козуля. Сильна тварина.

Вони почали торгуватися і сперечатися, і тільки надвечір козуля поступилася і погодилася проломити двері в курнику, якщо лисиця поллє луг. Але час був пізніший, і вони розійшлися по хатах, домовившись знову зустрітися вранці.

Вночі лисиця подумала: «Якщо вже козуля погодилася виламати двері курника, то чому б їй ще не загнати і курей у ліс?»

І вранці лисиця каже козулі:

— Поливати луг дуже нудно. Якщо ти виламаєш двері та заженеш курей у ліс, то ми будемо квити.

— Нічого не вийде, — заперечила козуля. — Кури розлетяться в різні сторони, а мені не хочеться їх заганяти.

Вони знову стали сперечатися і лише надвечір досягли згоди. Козуля все-таки пообіцяла загнати курей у ліс, головне, щоб луг був политий. Вони розійшлися по хатах відпочивати, щоб рано-вранці взятися за роботу.

Але уночі у лисиці виникли нові ідеї. Якщо вже козуля так легко погодилася загнати курей у ліс, то чому б їй не перетягти їх до лисячої нори.

І вранці лисиця сказала козулі:

— Поливання лугу потребує вміння та особливих знань. Якщо ти погодишся перетягти курей до моєї нори, то вдаримо по руках і приступимо до справи.

— Ну ось, — розгнівалася козуля. — Знову ти відступаєшся від своїх слів.

Але саме  в цей час над лугом нависла велика чорна хмара та полив дощ.

– Гаразд, – сказала лисиця і схопила лійку. – Я лише пожартувала. Заганяй якнайшвидше курей у ліс, а я поки що полю луг.

– Нічого не вийде, – відповіла козуля, дивлячись, як наливається під дощем трава. — Я й без твоєї допомоги обійдусь, займайся своїми курми.

Лисиця хотіла ще посперечатися, але козуля рішуче повернулася до неї спиною і сказала:

— Вистарчить. Більше я не торгуватимуся.

Лисиця засмутилася, ну, та що поробиш.

– Дурна козуля, – сердито пробурчала собі під ніс лисиця і пішла додому.