Кози й чабан

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Погожого дня один чабан вигнав із печери
своїх кіз пастися. Вже багато років жив він
на високій полонині, не залишаючи її навіть
узимку. За житло йому правила велика печера.
У ній він тримав і кіз.

Отже, того дня чабан погнав стадо через
вершину гори на протилежний схил і там
пустив пастися. Аж раптом він побачив ще
якихось кіз – вони паслися поміж деревами. З
першого погляду чабан розпізнав їх.

– Дикі кози! – схвильовано скрикнув він.- Як
би це мені прилучити їх до мого стада?

І рушив униз, підкрадаючись до кіз. Але що
це? Дикі кози, побачивши чабана зі стадом,
замість того, щоб кинутись навтьоки,
попрямували просто до свійських і невдовзі
змішалися з ними. Немовби вони тільки й
шукали собі цього товариства!

Вражений чабан спершу не повірив своїм [238]
очам. Та коли впевнився, що це не сон, то аж
затанцював з радості. І, дивлячись, як дикі й
свійські кози мирно пасуться в одному стаді,
задоволено подумав:

«Ох, який же сьогодні щасливий день! В одну
мить я став заможним, не поворухнувши й
пальцем. Диких кіз багато, утричі більше,
ніж моїх власних. Тепер я нароблю сиру,
настрижу цілу гору шерсті й продам на
ярмарку!»

Він сміявся й співав і так весело грав на
сопілці, як ніколи досі.

Увечері чабан загнав своє нове стадо – і
свійських, і диких кіз – до печери, розпалив
вогнище, поїв і ліг спати.

А коли вранці виглянув надвір, усе навколо
було вкрите глибоким снігом – певно, всю ніч
ішов.

Але чабан до такого звик. Кожної зими в
горах випадав сніг і лежав два, а то й три
місяці. Тому влітку чабан заготовляв сіно й
натоптував ним заглибину в печері, а взимку
годував ним кіз увесь час, поки на пасовищах
лежав сніг.

– Ну, що ж, відсьогодні паші вже не буде,-
пробурмотів він.- Добре, що є чим годувати
кіз. [239]

Та раптом йому спало на думку, що сіна він
заготував лише для своїх кіз, і тепер, коли
їх стало так багато, на всіх не вистачить.

Довго сидів він у важкій задумі, а потім
вирішив:

– Не така це вже й скрута! Своїм козам я
даватиму сіна трішки, а диким багато, щоб
вони були мені вдячні й назавжди залишилися
в мене. Свійські кози – це свійські кози,
нікуди бони не дінуться, а ось за дикими
треба пильнувати!

І чабан дав свійським козам по жмутку сіна,
а диким – по цілому оберемку.

Свійські кози вмить з’їли своє сіно,
поглядали голодними очима на диких і час
від часу повертали голови до вогнища, де
сидів чабан, мовби питали:

«Що ж ти з нами робиш, хазяїне? Чим ми перед
тобою завинили?»

Відтоді так було щодня. Чабан клав
свійським “козам по невеличкому жмутку
сіна, а диким давав по оберемку. Дикі кози
наїдалися, а свійські мало не помирали з
голоду.

Та нарешті настав час, коли сніги розтали.
І одного дня чабан весело погнав кіз на
пасовище. Кози, радісно мекаючи, жваво
підіймалися [240] вгору, підхоплюючи на ходу
зелені билинки. Незабаром стадо дісталося
вершини гори.

І тут дикі кози раптом відділилися й
подалися схилом зовсім не в той бік, куди
гнав їх чабан.

– Еге-ге, що це ви робите? Куди ви? – закричав
чабан.

– Ми залишаємо тебе! – в один голос
відповіли дикі кози.

– Залишаєте? І куди ж ви підете?

– А туди, де жили й раніше.

Але ж вони були так потрібні чабанові!

– Чекайте! Чекайте! Хіба ж ви не провели
стільки часу з нами? Хіба ж ми не прожили
разом усю зиму?

– Прожили, та що з того? Тепер повертаємося
до своїх місць.

І кози почали спускатися схилом.

– Безсоромні! – гнівно вигукнув тоді чабан.-
Оце така ваша дяка за те, що я стільки часу
годував вас, відривав корм від своїх кіз,
аби дати вам! Та де це чувано таку
невдячність! Поки я вам був потрібен, ви
жили в мене, а як став непотрібен, то йдете
геть! Залишаєте мене, хоч я дбав про вас у
тисячу разів краще, ніж про своїх власних.
[242]

Дикі кози, почувши ці слова, зупинились і
обернулися назад. А цап, їхній вожак, сказав:

– Саме тому ми й покидаємо тебе. Бо ти
вирішив доглядати нас, приблуд, краще, ніж
своїх власних кіз, які живуть у тебе вже
давно і яких ти мав би любити дужче, ніж нас.
Якби ми залишилися в тебе, а потім з’явилися
ще якісь дикі кози, то ти дбав би вже не про
нас, а про них. Тобі подобаються все нові й
нові друзі, і ти віддаєш їм перевагу перед
давніми. Але нам такі друзі не потрібні!
Бувай здоровий!

І дикі кози подалися схилом униз – тільки
чабан і бачив їх.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: