TOU

Крабат ( Рік другий)

Отфрід Пройслер

Продовження Крабат ( Рік перший)

За приписами та звичаями Гільдії мірошників

Майстер десь пропадав і в наступні дні. Без мірошника млин не молов. Мірошниченки то валялися на тапчанах, то юрмилися коло теплої груби. їли мало, гомоніли також вряди-годи. Про Тонду не згадували. Ніби й не було старшого мірошниченка на ім’я Тонда в Козельбрусі.

Тепер на його тапчані в ногах лежали його ж таки речі, чисті, акуратно складені: штани, сорочка, куртка, пасок, фартух, зверху шапка. їх приніс Юро ввечері під Новий рік. Хлопці намагалися не дивитися на них.

Крабат сумував, почував себе самотнім, нещасним. Загибель Тонди не була випадковою, переконувався він дедалі більше, коли думав про це. Було щось таке, чого він не знав, що від нього приховували. Якась таємниця ? Чому Тонда не довірив її йому?

Запитання, запитання… Вони тиснули на нього, як нестерпна ноша. Хоч би чимось заклопотатися! Без діла Крабат геть розклеївся.

Один Юро в ці дні, був, як завжди, у клопотах. Топив піч і грубки, варив, дбав, щоб їжа на столі з’являлася вчасно. Хоча здебільшого її ніхто й не торкався.
Четвертого дня вранці Юро перестрів у коридорі Крабата й сказав:

— Зроби мені добре діло, Крабате. Заготуй трісок для розпалу!

— Гаразд! — зрадів Крабат і пішов за ним на кухню.

Оберемок соснової дровини для скіпання лежав коло плити. Юро пішов до мисника взяти ножа для Крабата. Але той сказав, що в нього є ніж.

— Тим краще! Починай, тільки не поріжся!

Крабат дістав ножа й заходився відколювати з полінця тріску. І тут йому здалося, ніби з Тондиного ножа струмує жива сила. Задумливо зважив його на руці. Вперше після новорічної ночі до нього повернулась рішучість, він відчув у собі нову впевненість.

Непомітно ззаду підійшов Юро й заглянув через плече.

— Гарний ніж, — сказав він, — не бачив, щоби ти його коли-небудь показував.

— Подарунок, — похвалився Крабат.

— Чи не від дівчини часом?

— Ні! Від мого друга. — Й по хвилі додав: — Такого друга вже не буде ніколи!

— Ти впевнений?

— Так, цілком упевнений!
Того ж ранку, коли поховали Тонду, мірошниченки одностайно обрали Ганца за старшого. Той погодився.

Майстер з’явився лиш увечері напередодні Свята трьох царів.

Хлопці вже вклалися спати, Крабат саме хотів задмухати ліхтар, і раптом двері спальні відчинилися. На порозі виріс Майстер, блідий, як крейда. Він пробіг гострим поглядом по тапчанах, наче не помітив відсутності Тонди. А може, не хотів помічати?

— Ану до роботи! — закричав він. Повернувся і знову зник. Його не бачили аж до решку.

Хлопці посхоплювалися, відкинувши покривала, і спішно вдягалися.

— Не гайтеся! — підганяв Ганцо. — Майстер не любить чекати, ви ж його знаєте!

Петар і Сташко побігли відкрити шлюз на ставку. Решта носили мішки з зерном, засипали у ківш. Запустили млин.
І враз загуркотіло, заторохтіло, скреготнули жорна — і хлопцям відлягло від душі.

«Млин меле!», — думав Крабат. — «Життя триває…»

З роботою впоралися близько опівночі. Повернувшись до спальні, хлопці побачили нового власника Тондиного тапчана. На ньому спав щуплявий, блідий, рудоволосий хлопчина. Вони оточили його й розбудили — як розбудили Крабата колись, рік тому. І як тоді їх злякався Крабат, так само тепер злякався рудий, поглянувши на одинадцять привидів біля свого ліжка.

— Не бійся! — заспокоїв його Міхал. — Ми — мірошниченки. Тобі нічого тремтіти перед нами! Як тебе звати?

— Вітко. А тебе?

— Міхал. А це — Ганцо, старший мірошниченко. А це мій двоюрідний брат Мертен, а це Юро…

Уранці, з’явившись на сніданок, Вітко був у Тондиному одязі. Одяг гарно лежав, наче на нього шитий. Кому він досі належав, хлопчина не запитував, та його це й не цікавило. Проте Крабатові від цього полегшало на душі.

Увечері — новий учень увесь день прибирав у борошенниці і тепер спав без задніх ніг — Майстер зібрав мірошниченків і Крабата теж у своїй кімнаті.

Одягнений у чорний плащ, він сидів у своєму кріслі: дві запалені свічки перед ним на столі, між свічками тесак — і його трикут, теж чорний.

— Я зібрав вас, — почав Майстер, — як вимагає статут Гільдії мірошників. Чи є учень між вами? Нехай виступить наперед!
Крабат відразу не зрозумів, що Майстер про нього говорить. Але штурханець Петара в спину змусив Крабата усвідомити це, і він ступив кілька кроків уперед.

— Назви своє ім’я!

— Крабат.

— Хто ручається за це?

— Я! — сказав Ганцо і став поряд із Крабатом. — Я ручаюся за цього хлопця і за його ім’я.

— Один не запустиш млина! — суворо сказав мірошник.

— І я! — впевнено промовив Міхал і також став біля Крабата з іншого боку. — Двоє — це пара. А свідчити в парі, цього достатньо. Я ручаюся за цього хлопця і за його ім’я.

Потім між Майстром і Крабатовими поручниками відбулася розмова згідно з приписами Гільдії мірошників. Майстер розпитав обох, де, коли і як учень Крабат вивчав млинарство. Відповідачі запевнили мірошника, що Крабат знає всі тонкощі млинарського ремесла.

— Ви можете ручитися за це?

— Ми ручаємося, — відповіли Ганцо й Міхал.

— Гаразд, тоді учня Крабата ми можемо перевести в мірошниченки, як того вимагають приписи і звичаї Гільдії мірошників.
Перевести? В мірошниченки? Крабат не повірив своїм вухам. Невже термін його навчання збіг — тепер, уже після першого року?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крабат”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – В. Василюк
Видавництво: “Кальварія”
м. Львів, 2006 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: