TOU

Крабат ( Рік перший)

Отфрід Пройслер

Крабат особливо намагався запам’ятати, як змінювати погоду, викликати град чи кульову блискавку, ставати невидимим, куленепроникним, як виходити з тіла й повертатися до нього. Щоби краще засвоїти чаклунські вправи, закляття, він щоразу повторював їх, коли працював або лягав спати.

Крабатові запали в голову слова з Чорної книги: хто опанує чаклунські премудрості, той здобуде владу над іншими. Отже, можна здобути владу над Майстром! Мета, звичайно, складна, але він мусить будь-що досягти її. І тоді Крабат почав учитися, не жаліючи себе.

Минав другий тиждень після Великодня. Серед ночі у спальні з’явився Майстер із ліхтарем у руці та підняв усіх мірошниченків.

— Ану до роботи! Мій пан кум їде!

Крабат так розхвилювався, що не міг знайти своїх черевиків. Босий побіг за іншими на подвір’я.

Ніч була темна, хоч в око стрель. У сум’ятті хтось наступив черевиком Крабатові на ногу. Той зойкнув від болю.

— Гей, ти, баране, тобі що повилазило! ?

Чиясь рука затиснула йому рота.

— Більше ні слова! — прошепотів Тонда.

Лише тепер Крабат помітив, що всі мовчали. Мовчали хлопці й решту ночі. І Крабат разом з ними.

Але думати він усе-таки міг. Яка ж робота чекає на них?

Та ось над’їздить незнайомець із вогняним півнячим пером на капелюсі. Хлопці кинулися до фургона, відстібнули чорний брезент й почали тягати на собі мішки з меливом до мертвих жорен, що стоять поодаль від інших.

Усе відбувалося так, як чотири тижні тому, коли він спостерігав у слухове вікно. Тільки цього разу біля візника на козлах умостився Майстер. Сьогодні він підганяв мірошниченків, цьвохаючи над їхніми головами батогом.

Крабат уже майже забув, як тяжко носити повнісінькі міхи, і як швидко не стає духу. «Не забувай, що ти учень! А я — Майстер!» — ці Майстрові напучення раптом спали на думку хлопцеві.

Лунко виляскує батіг, як навіжені носяться туди-сюди мірошниченки, крутиться млинове колесо, від торохтіння й завивання мертвих жорен здригається млин.

Що ж у мішку? Випорожнюючи його, Крабат придивляється. Але хіба при тьмяному світлі розпізнаєш? Наче кінські кізяки або ялинові шишки… А може, просто камінці, круглі, брудні камінці…

Крабат не може довше роздивлятися — Лишко з мішком, крекчучи, напирає і ліктем відштовхує його.
Міхал із Мертеном коло готового млива — підставляють мішки до жолоба, наповнюють їх і зав’язують. Далі — точнісінько так, як першого разу. До світанку фургон був уже повний, хлопці знову пристібнули брезент. Кучер змахує батогом — ой леле! — фургон зривається з місця так швидко, що Майстер ледве встигає зіскочити на землю.

— Ходімо! — гукає Крабата Тонда.

Вони спустилися до ставка, щоби перекрити шлюз. Чутно, як затихає шум млинового колеса, настала тиша, яку розірвав крик півня, і знову запала тиша.

— Він часто приїжджає сюди ? — Крабат киває головою у бік фургона, що вже зник у тумані.

— Тоді, коли в небі з’являється молодик.

— Ти його знаєш?

— Тільки Майстер знає. Він називає його паном кумом. Дуже боїться його.

Вони поволі бредуть по росі до млина.

—Дечого я не розумію. Коли він був тут минулого разу, Майстер працював разом із вами. А сьогодні?

— Тоді йому довелося працювати, щоби нас був дюжина. Тепер нас у Чорній школі знову дванадцять. Тож міг собі дозволити поцьвохкати батогом.

Як мірошниченки бика продавали

Часом Майстер посилав мірошниченків по двоє, по троє на села перевірити на практиці свої знання, здобуті в Чорній школі.
Одного ранку Тонда підійшов до Крабата і
сказав:

— Сьогодні ми з Андрушем йдемо до Вітіхенау на товарячий ярмарок. Якщо хочеш, ходи з нами. Майстер згоден.

— З радістю! — вигукнув Крабат. — Хоч якась зміна буде, а то в млині життя таке одноманітне!

Вони прошкували лісом. Був сонячний липневий день. Десь у верхів’ї тріскотіла сойка, вистукував дятел. Малинові кущі гули бджолами й джмелями.

У Тонди й Андруша — радісні обличчя. «Не лишень від гарної погоди», — подумав Крабат. Звичайно, той веселун Андруш завжди в доброму гуморі, але щоби Тонда так задоволено посвистував — він ні разу не чув. А ще він вицьвохкував батогом.

— У тебе такий вигляд, ніби ти вже ведеш його додому! — сказав Тонді Крабат.

— Кого?

— Та бика! Ми ж повинні купити бика у Вітіхенау?

— Навпаки, продати!

— Му-у-у! — враз пролунало за спиною Крабата.
Обернувшись, він побачив на тому самому місці, дестояв Андруш, гладкого рудого бика з лискучою шерстю. Бик дивився на нього цілком дружньо. Крабат протер очі. Раптом і Тонда щез, натомість стояв старенький селянин- лужичанин у постолах, полотняних штанах, жупані, підперезаному очкуром, а в руці — засмальцьований картуз, облямований облізлим хутром.

— Гей! — подивувався Крабат, і тут його хтось поплескав по плечі, сміючись.

Крабат обернувся і знову побачив Андруша.

— Де ти був, Андруше? А де ж бик, якого я щойно бачив?

— Му-у! — заревів Андруш.

— А Тонда?

На очах Крабата селянин ураз перетворився в Тонду.

— Диво з див! — радісно вигукнув Крабат.

— Атож! — вигукнув Тонда. — Ми з Андрушем іще не те покажемо на ярмарку!

— Ти його продаватимеш?

— Так Майстер звелів.

— А якщо Андруша заріжуть?

— Не бійся! Продамо Андруша, а налигача залишимо собі. Тоді він знову зможе обернутися в кого захоче.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крабат”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – В. Василюк
Видавництво: “Кальварія”
м. Львів, 2006 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: