TOU

Крабат ( Рік перший)

Отфрід Пройслер

— А якщо віддамо з налигачем?

— Гей, ви, облиште ці розмови! — злякався Андруш. — Тод і мені доведеться до кінця своїх днів бути биком і жерти солому й сіно. Ви цього хотіли би своєму товаришеві?

Поява Тонди й Крабата зі своїм биком на ярмарку збурила люд. З усіх сторін до них посунули торгівці худобою, оточили їх. Навіть кілька селян, що вже поспродували своїх свиней та овець, також продерлися крізь розбурхану юрбу. Не кожного дня побачиш такого вгодованого бика! Всім кортить погладити його рукою, поки тварину не забрав хтось із-під носа!

— Скільки правите за свого красеня?

Покупці тиснули з усіх боків, дерли горло, перекрикуючи один одного. М’ясник Краузе з Гоєрсверди запропонував за Андруша п’ятнадцять гульденів, кривий Лойшнер із Кеніґсбрюка шістнадцять.
Тонда лише головою похитував:

— Замало!

— Замало? У тебе в голові дечого замало! Чи ти нас за дурнів маєш?

— Вам видніше, дурні ви, чи ні!

— Гаразд, — вигукнув Краузе, — даю вісімнадцять!

— Мало, краще я його собі залишу, — буркнув Тонда.

Не віддав Лойшнеру за дев’ятнадцять, а Густаву із Зенфтенберга за двадцять.

— Ну й стрими тут зі своєю худобиною, — гримнув м’ясник Краузе. А Лойшнер постукав себе по лобі:

— Я ще не з’їхав з глузду! Не дамся розоритися! Даю двадцять два — і це моє останнє слово!

Здавалося, з торгом зайшли в глухий кут. Та ось крізь натовп почав продиратися незграбний опецькуватий чоловік. Він важко дихав, а його горбкувате обличчя з вибалушеними очима лисніло від поту. На ньому був зелений піджак зі срібними ґудзиками, по оксамитовій червоній жилетці збігав навскіс масивний золотий ланцюжок, впадала в око й набита грошвою калитка на поясі. Це був Бляшке з Каменця, прозваний Бугаєм. Його знали як найбагатшого і найспритнішого гендляра худобою в окрузі.

Він відштовхнув Лойшнера й Густава набік і скрипучим голосом вигукнув:

— Чорт забирай! Який гладкий бику такого худющого селянина! Беру за двадцять п’ять гульденів!

Тонда почухав у себе за вухом.

— Замало, мій пане!

— Замало? Послухай-но, чоловіче! — Він витяг з кишені срібну табакерку. Клац! — і накривка відчинилася. — Тютюнець незгірш! — І простяг спершу Тонді нюхнути, тоді сам понюхав. — Апчхи! Виходить, правда!

— Будьте здорові, мій пане!

Бугай Блашке гучно висякався у велику картату хустинку.

— Двадцять сім, дідько тебе взяв би — і вдаримо по руках!

— Замало, мій пане!

Бляшке збуряковів.

— Гей, за кого ти мене маєш? Двадцять сім за твого бичка і ні гроша більше! Це кажу тобі я, відомий в окрузі каменецький торгівець худобою!

— Тридцять, мій пане! Тридцять — і він ваш!

— Грабують серед білого дня! Ти мене з торбою пустиш у світ! — Бляшке закотив очі під лоба, схрестив руки на грудях. — Камінь у тебе замість серця! Ні крихти жалю до бідолашного торгівця! Схаменися, старий! Віддай бика за двадцять вісім!
Тонда був невблаганний.

— Тридцять — і баста! Такого розкішного бика я не віддам за нижчу ціну. Якби ви знали, як тяжко мені розлучатися з ним. Ніби свого сина продаю!

Бугай Бляшке збагнув, що старий не збавить ціни. Тільки час змарнуєш! А бик і справді дивовижний!

— Твоя взяла, згоден! Я сьогодні надто добрий! Дозволяю обкрутити себе круг пучки! А це тому, що бідним людям співчуваю. Вдаримо по руках — та й по вьому!

— По руках!

Тонда зняв шапку, щоби Бляшке поклав туди всі тридцять гульденів.

— Ти вже полічив?

— Так!

— Тоді віддавай свого дорогого синочка!

Бляшке взявся за мотузок і хотів був повести бика, але Тонда притримав його за рукав.

— Чого тобі ще? — буркнув товстун.

— Нічого такого, — удавано сором’язливо відповів Тонда. — Дрібничка та й годі.

— Ну, кажи вже!

— Чи не був би пан Бляшке такий добрий залишити мені налигача.

— Налигача?

— На пам’ять. Знаєте, пане, так мені тяжко розлучатися з ним. Нехай мені хоч налигач зостанеться. А я вам натомість дам…

Тонда став розв’язувати очкура, яким був підперезаний. Бляшке тільки підсміхувався, спостерігаючи, як старий лужичанин міняє налигача на очкура, а потім узявся за той очкур і повів Андруша. За найближчим рогом він утішливо засміявся. Чималий зиск матиме! Що то тридцять гульденів за доброго бика? Та за нього в Дрездені він утричі візьме!

За містом у приліску Тонда з Крабатом посідали на траву і стали чекати на Андруша. У селі вони купили трохи сала й хліба, бо вирішили підживитись.

— А ти молодець, Тондо! — сказав Крабатдо старшого мірошниченка. — Подивився б на себе збоку, як ти вміло видурював у товстуна гульден за гульденом: «Замало, мій пане, замало…» А яке щастя, що ти згадав про налигача! Я геть забув про нього.

— Досвід! — усміхнувся Тонда.

Залишили кусень хліба й сала для Андруша й загорнули в Крабатову куртку. Вирішили передрімнути, але, стомлені довгою дорогою, відразу міцно поснули. І спали б іще довго, якби їх не розбудило протяжне «Му-у». Перед ними постав Андруш у людській подобі, неушкоджений, цілий.

— Гей ви, соньки! Зі спання не буде коня! Чи нема окрайця хліба?

— Є хліб і до хліба, — сказав Тонада. — Сідай, брате, відпочинь, підкріпись. Як тобі було з Бугаєм Бляшке?

— Було та загуло, — спересердя випалив Андруш. — Спека нестерпна, а ти в бичачій подобі дибаєш вулицею, ковтаєш пилюку. Задоволення мало! Але я не серджусь. В Ослінгері Бляшке завернув до шинку, якого тримає його свояк Кречмер. «О, мій двоюрідний брат з Каменця завітав! Як життя-буття? Як справи?»

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крабат”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – В. Василюк
Видавництво: “Кальварія”
м. Львів, 2006 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: