TOU

Крабат ( Рік перший)

Отфрід Пройслер

— Небезпечно для підлітка, — пояснив він, — може покалічитись.

Хлопці погодилися з ним. Лише Кіто скорчив невдоволену гримасу, а Лишко буркнув:

— Кожен може покалічитись, якщо буде неуважним.

Випадково чи ні, несподівано з’явився дурнуватий Юро з відром, повним бурди для свиней. Порівнявшись з Лишком, він ненароком перечепився та облив його. Лишко вибухнув прокльонами, а Юро забідкався:

— Ой, ой! Не сердься, Лишку! Я ладен себе відшмагати! Адже тепер від тебе за верству смердітиме! Ой, що я наробив! Мої бідолашні свині залишилися голодними!

У лютневі дні Крабат із Тондою та іншими хлопцями частенько їздили до лісу. Незважаючи на люті морози, ситий Крабат почувався на санях непогано. Загорнувшись у вовняне рядно, натягнувши хутряну шапку аж на вуха, він тепер не заздрив навіть вільному звірові.

Мірошниченки зрізували дерева, обтинали віти, розпилювали стовбури на рівні колоди, укладали їх у стоси, а щоб не зопріли, перекладали полінцями. Наступної зими деревину звезуть хурою до млина, там її обтешуть на трями та бруси.

Минув тиждень, два. Крабатове життя текло без змін. Та багато чого відбувалося такого, що змусило його замислитись. Дивувався, чому в млині не мелють селяни з навколишніх сіл. Чому обминають козельбруський млин? Адже жорна крутяться щодень, деруть ячмінь та овес, петлюють пшеницю. А може, борошно й дерть, що вдень сиплються з жолобів у мішки, вночі перетворюються знову на зерно? Можливо, можливо…

На початку березня погода раптово змінилась. Подув західний вітер, нагнав хмар.

— Дивись, ще й снігом припорошить, — промурмотів Кіто, — недарма мені кістки ломить.

І справді, незабаром пішов лапатий мокрий сніг, та невдовзі упали перші краплини й відразу вперіщив рясний дощ.

— Знаєш, Кіту, — пожартував Андруш, — краще заведи собі жабку-скрекотушку, бо твої кістки тебе в оману вводять.

Ну й погодонька! Злива не вщухала, а дедалі дужчала, підстьобувана сильними вітрами. Миттєво танула крига, млиновий ставок почав розбухати від водяних потоків. За такої негоди потрібно було рятувати шлюз, перекривати, підпирати брусами.
Чи витримає гребля шалений натиск води?

«Ще кілька непогожих днів — і ми потонемо разом із млином», — подумав Крабат.

Надвечір шостого дня небо нарешті розпогодилося, крізь хмари пробилося призахідне сонце й на мить позолотило чорний, намоклий ліс.
Уночі Крабатові приснився страшний сон.

У млині несподівано спалахнула пожежа. Мірошниченки посхоплювалися з тапчанів і стрімголов кинулися сходами вниз. А він, Крабат, лежить на сіннику, силкується підвестись, та не може. Тріщать охоплені полум’ям бантини, іскри сиплються йому на обличчя. Він кричить…

Крабат протер очі, позіхнув, роззирнувся. Де ж хлопці? Покривала відкинуті, простирадла зібгані. На підлозі валяється чиясь куртка, трохи далі — шапка, шалик і пасок. Усе це він виразно розрізняє в миготливому червоному світлі, що проникає крізь слухове вікно.

Може, й справді горить млин?

Крабат ураз прочумався зовсім, прожогом кинувся до вікна, відчинив його. Висунувшись із нього, побачив: перед млином стоїть навантажений фургон, відгорнутий на ньому брезент геть чорний від дощу. Спереду — шестеро запряжених коней, усі вороні. На козлах — візник у плащі з піднятим коміром і в капелюсі, насунутому майже на лоба. Він — увесь у чорному, тільки півняче перо на капелюсі палахкотить то червоним, то білим світлом. Наче вітер його колише: воно то загоряється, то пригасає. Проте світла від нього досить, щоб освітити подвір’я і млин.

Між фургоном і млином снують мірошниченки, вантажать на себе мішки, несуть до млинової зали й відразу повертаються. Працюють мовчки, але поспіхом. Без окриків, лайки, тільки чути їхнє важке, переривчасте дихання. Візник раз у раз цьвохкає батогом над головами хлопців. Тоді вони, на диво, починають снувати ще швидше, наче від пориву вітру.

Майстер також працював! Крабат досі не бачив, щоби той хоч пальцем ворухнув у млині, а тепер надривався, як усі. Лише раз він відлучився ненадовго, зник у темряві. Але не для того, щоби перепочити, як подумалося Крабатові. Він побіг до ставка й відкрив шлюз.

Вода з шумом ринула в канаву, лунко полилася лотоком, враз скрипнуло млинове колесо й за мить швидко закрутилось. Ось-ось донесеться приглушене гуркотіння жорен, але, на диво, запрацював лишень один посад. Його шум видався Крабатові невідомим, і долинав з далекого кутка у млині.

Гуркіт жорен дедалі дужчав. Крабатові видалося, ніби це торохтіла дробарка, повискуючи моторошно і жалібно.
Тут він згадав про мертві жорна, і відчув, як по його спині побігли мурашки.

Робота на подвір’ї тривала, доки розвантажили фургона. Хлопцям дали трохи перепочити. Та ось вони знову забігали, носячи мішки до фургона, але тепер уже з помолом.

Крабат намагається полічити мішки, але його долає сон. Прокинувся він на світанку від стукоту коліс. Незнайомець цьвохнув батогом, і помчав через галявину до лісу. О диво! — на мокрій траві не лишилося й сліду.

Перекрили шлюз, поволі затихло млинове колесо. Крабат миттю повертається на сінник, вкривається з головою. Мірошниченки, похитуючись, піднялися нагору. Втомлені, вони мовчки вклалися на тапчани. Тільки Кіто щось промурмотів про диявольську шкуродерню й ночі при молодику — цур їм тричі!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крабат”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – В. Василюк
Видавництво: “Кальварія”
м. Львів, 2006 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: