TOU

Крабат та король

Лужицькі народні казки

Пас одного разу молодий хлопець на ім’я Крабат на лузі стадо свиней. А повз нього їхав король Саксонський Август Сильний у позолоченій кареті. І що тут Крабату на думку спало, тільки вишикував він усіх свиней у ряд і дав їм команду.
Стали свині, як одна, на задні ноги, мов свічки, і всі королю віддали честь. Зупинив король карету, за боки від сміху взявся. Реготів, реготав, а потім наказав Крабату стати на зап’ятки карети і повіз його до себе в палац.
Не довго думаючи, прилаштував він його помічником кухаря на королівську кухню, та й забув про хлопця – хіба мало в короля різних справ?!
Кухаря, навіть не спитали, чи потрібен йому помічник, та ще такий, що всюди пхає свого носа. Незлюбив кухар Крабата.

Король Август Саксонський веселий був чоловік, любив гостей, любив бенкети влаштовувати.
Якось він покликав до себе різних панів на обід. Королю веселощі, а кухареві клопіт. Метушиться він, курчат смажить, тісто на кльоцки ріже. Роботи багато. І тут підвернувся йому під гарячу руку Крабат.
Ні в чому той не завинив, а отримав такого запотиличника, що іскри з очей посипалися. Не міг Крабат таке пробачити.

Ось настала година обіду. На срібних тацях під позолоченими кришками несуть слуги страви. Підняли кришку з таці зі смаженими курчатами, а звідти поскакали по столу моторні жаби.
Відкрили миску з галушками, а там замість галушок равлики повзають. А що ще бачили вельможні пани у своїх тарілках – тьху! – Вони не згадують, і ми не станемо.
Всі за столом наче скам’янілі. Король у гніві вдарив кулаком по столу, наказав привести кухаря на розправу. Клявся, божився кухар, що немає його провини. Та король і слухати нічого не хотів, кричить: дати негіднику п’ятдесят ударів батогом! А кухар своє: ні сном, ні духом не винен, як таке трапилося — не знає.
Тут раптом пригадав король сільського хлопця з його свинями. Зареготав, відпустив кухаря з миром і покликав Крабата. Глянув на лукаву його усмішку і засміявся. Куди й гнів пропав! Кинув йому три золоті монети і наказав забиратися геть.
Крабат дуже не засмутився, це лихо йому волосся не побілило.

Та не довго йому довелося гостювати вдома. Якось уночі, як водилося в нашій вітчизні, з’явилися саксонські гвардійці, оточили село, а коли розвиднілося, похапали молодих хлопців і забрали в солдати.
Ну і Крабат серед тих хлопців опинився. Надягли на нього мундир, мушкет в руки дали і зарахували до дрезденського піхотного полку.
А на той час саксонське королівство вело війну з турками. То одні беруть верх, то інші, — мінливе військове щастя! І сталося так, що сам король Август Сильний потрапив до турків у полон. Приставили до нього турки вартового, ока не спускають ні вдень, ні вночі.
Саксонські генерали розгубилися, від війська ганьбу приховали. Засіли в наметі, тримають нараду, як короля визволити, що придумати — не знають.
Раптом відкинувся полог намету, з’явився молодий мушкетер і каже:
— Як не радьтеся, що не робіть, а без мене вам не обійтися.
– Пішов геть! – Кричать генерали.

А Крабат, ви вже, мабуть, здогадалися, що це був наш Крабат! — сміливо веде далі:
– Ми з королем старі знайомі. Якщо я його не визволю, ніхто не визволить.
Переглянулися генерали — нічого робити, доводеться погоджуватися.
— Гаразд, дозволяємо тобі, роби, як знаєш. А не звільниш короля, не зносити тобі голови на плечах.
— Моя голова міцніше за ваші до шиї пригвинчена, — зухвало відповів Крабат, повернувся до генералів спиною і вийшов з намету.
— Гей,— закричав він голосом, так що луна віддалася по всьому табору,— подати мені найкращого коня!
Подали коня. Крабат скочив на нього і помчав.
Тільки табір зник з очей, здійнявся кінь у повітря, полетів, як спис, пущений сильною рукою.
По землі б скакати, та скакати до турецького обозу, де король Август у полоні нудився. А тут і години не минуло, як опинився Крабат на місці.

Туркам його не видно, а королеві він відкрився. Король його одразу визнав:
— Чи не ти той свинар-штукар, що кухаря під нагаї підвів?
— Так є, ваша королівська величність, він самий.
— Виходить, ти прискакав зі мною гіркий полон ділити?
— Ні, ваша королівська величність. Хочу з вами солодку волю ділити. Стрибайте швидше на коня, тримайтеся міцніше за мого мундира та нічому не дивуйтеся, ні про що не питайте.
Послухався король простого солдата, вхопився за його мундир, як дитина за спідницю няньки. Крабат гикнув на коня, і кінь піднявся в повітря.
Тільки тут турки схаменулися, що знатного бранця не встерегли. Ось зараз був тут, сидів на лавочці … Лавочка стоїть, а бранця немає. І варта нічого не бачила, не чула…
Не обійшлося це діло без чаклунства! Згадали турки, що у них при війську свій чаклун є. Закликали його, веліли бранця хоч під землею, хоч над хмарами розшукати й повернути.
А король Саксонський, і справді, вище за хмар зі своїм солдатом летів. Мчить і мчить, раптом Крабат каже:
— Озирніться, ваша величність, чи немає за нами погоні?
Король Август сказав:
— Нікого за нами немає. Тільки якийсь птах чорною плямкою видніється.
— Це, ваша королівська величність, по наші душі! Не втекти нам, важко коневі двох нести. Гляньте ще раз, чи не наздоганяють?
Король Август відповідає:
— Вже розгледіти можна! Це великий ворон з залізним дзьобом, з гострими пазурами. От-от мені в плечі вчепиться.
— Відірвіть швидше срібний ґудзик із вашого мундиру.
Король нічого не питає, тепер він як солдат, а Крабат — його командир. Відірвав гудзик, віддав своєму рятівнику. Крабат зарядив мушкет гудзиком і вистрілив.
Жалібно закричав смертельно поранений ворон і почав падати крізь хмари все вниз і вниз.
Тут раптом заплакав Крабат горючими сльозами, стогне, схлипує.
— Що з тобою? – Запитує король. — Радіти треба, ми від погоні втекли.
— Ваша королівська величність, я свого друга застрелив. Я його по голосу впізнав . Ми разом науку проходили у чорно-холмського мірошника, і не було серед усіх учнів-підмайстрів кращого товариша. Горе мені, горе! Не чекав, не гадав, що він від моєї руки загине.
Так нарікав і скаржився Крабат. Король утішав його, як міг, а кінь мчав усе далі і далі і опустився прямо перед генералами саксонського війська.
Що тут за тріумф почався! Гармати на честь короля гатять, солдати «ура» кричать голосніше за гармати. А Крабат послухав-послухав і пішов сповняти свою мушкетерську службу.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Жива вода”
Збірка сербо-лужицьких казок
Переклад – Д. Меденцій
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1991 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: