TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

В одному багатоповерховому будинку на околиці великого міста жив собі хлопчик Матвійко. У будинку було аж чотирнадцять поверхів, але Матвійко наразі ще не вмів рахувати аж до чотирнадцяти, тому зупинявся на десятому, до десяти рахувати він умів. І добре знав, що сам він живе на третьому поверсі. А крім того знав, що сусіди з першого, дідусь і бабуся, тримають на балконі півня і курку, а сусіди з четвертого, теж дідусь і бабуся, постійно зачиняють удень у порожній квартирі свою стареньку білу собачку, яка годинами жалібно виє. Півень із першого поверху щоранку голосно піяв і будив сусідів, і ті часто обурювалися дивною звичкою тримати курей на балконі багатоповерхового будинку, але зробити нічого не могли. Дідусь і бабуся з першого поверху були глухуваті, і коли до них приходили сваритися, вони просто мовчки ставали у дверях — попереду бабуся в брудному фартуху, а за нею дідусь — і слухали, що їм кажуть, а потім так само мовчки бабуся зачиняла двері, і ніхто не міг би з певністю сказати, почули вони бодай щось чи ні. Дідусь і бабуся з четвертого поверху теж були глухуваті, й марно було ходити до них сваритися, коли зі стелі в кухні капала вода. Двері переважно відчиняв дідусь і лише знизував плечима, показуючи на дружину. Це означало, що вона саме розморожує холодильник, тобто вимикає струм і чекає, поки розтане увесь намерзлий за кілька місяців лід. При цьому вода чомусь постійно просочувалася крізь стелю.

Батьки довго думали, як назвати Матвійка, коли він тільки –  но народився, і чомусь вирішили назвати саме так. І йому це було прикро — ім’я зовсім не подобалося хлопчикові. Він значно охочіше називався б як завгодно інакше, навіть Остапчиком чи Данилом, лише б не оце Матвійко, яке нагадувало розмазану по тарілці холодну дитсадочкову манку, яку ти мусиш з’їсти, бо вихователька не дозволить устати з-за столу.

Щоправда, в садочку Матвійка рідко примушували доїдати манку. По-перше, він і так переважно з’їдав усе швидко й з апетитом, а по-друге, батьки віддали його у садочок, де дітей нічого не примушували доїдати, не будили з обіднього сну і дозволяли чимало такого, чого не дозволяють в інших садочках. Крім того, з ними займалися танцями, англійською мовою і дизайном, ба навіть ставили оцінки, щоправда, лише з танців. У Матвійка завжди було 12, цю цифру йому вихователька писала на долоні кульковою ручкою, і Матвійко запам’ятав, що 12 більше за 10, хоча постійно забував, яка цифра стоїть між ними. Пам’ятав він, і як буде 12 англійською — «твелв». Лише влітку, коли виховательки йшли у відпустку, англійська, дизайн і танці, або як казала їхня вихователька «музичне», припинялися — дітей у садочку було тоді мало, і Матвійко потрапляв до збірної групи, з якою щодня займалася якась інша вихователька. Улітку в садочку було нудно, і Матвійко чекав, коли ж настане осінь, і вони знову щоранку сідатимуть у коло, кожен на своїй подушці, й співатимуть пісеньки та розповідатимуть віршики.

Матвійко був єдиним хлопчиком поміж двох старших і двох молодших сестричок, одна з яких — його рідна, а з іншими він зустрічався лише у котроїсь із бабусь. Сестричок звали Устя, Христя, Настуся і Мар’яна. Його рідна сестричка Устя була ще зовсім маленька, їй виповнилося лише кілька місяців, — але відтоді, як вона з’явилася, Матвійко ще з більшою охотою ішов щодня з дому до дитсадочка. Сестричка ще нічого не розуміла, не вміла говорити й бавитися, але постійно вимагала до себе уваги дорослих і голосно плакала, коли їй щось не подобалося.

Раніше Матвійко заздрив Христі, яка завжди мала товариство молодшої від себе лише на рік Настусі, але тепер усе частіше заздрив Мар’яні, у якої не було ні братів, ні сестер, ні пов’язаних із ними проблем. Але батьки й бабусі запевняли, що сестричка дуже швидко виросте, і вони зможуть разом бавитися. Тож Матвійко щодня, як тільки прокидався, біг перевіряти, чи Устя ще не виросла. Але росла вона повільно, можна навіть сказати — майже непомітно.

Мар’яні, як і Матвійкові, нещодавно виповнилося чотири роки, і вони навіть разом святкували свої дні народження у бабусі Олени. Бабуся спекла обом по велетенському торту і на кожен поставила чотири свічечки. Матвійко задмухував свої свічки аж чотири рази, щоразу примушуючи дорослих знову запалити їх і згасити світло. Але самого торта він так і не скуштував, зайнятий іграми з сестрами і розгляданням подарунків.

Найбільше з усього подарованого йому сподобалася велика м’яка іграшка — смугаста свинка, в якої одне вухо було жовтим, а друге зеленим, і в такі ж кольорові смужечки був її комбінезон. Матвійко одразу ж назвав свиню Параскою і вирішив, що відтепер завжди кластиме її біля своєї подушки ввечері перед сном. Він не наважився нікому сказати про те, що Параска сподобалася йому набагато більше за всі інші подарунки. Більше за великий червоний екскаватор із дистанційним пультом, який їздив не лише вперед-назад, а й повертав у різні боки, — про такий він давно мріяв. Більше за абетку, яка казала: «Привіт, будемо вивчати алфавіт!», коли її вмикали, і «На все добре!», коли вимикали, а ще вміла співати гарні пісеньки. Абетка хвалила Матвійка, коли він правильно відповідав на її запитання, або обнадійливо казала: «Спробуй ще!», коли він помилявся. Такої абетки не було ні в кого з його друзів у садочку, і він із гордістю розповідав там про неї. Але все одно найбільше з усіх подарунків йому сподобалася свинка Параска. Чомусь Матвійко одразу збагнув, що вона не була звичайною м’якою іграшкою. І тієї ж ночі йому наснився

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: