TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

— Подумаєш, вірші. Наскільки я пригадую, він постійно торочив «вона — була», і закочував очі замість того, аби придумувати риму. Це й дурень зможе. А якщо набридне, завжди можна зображати веселого П’єро — тоді тебе точно ніхто не впізнає.

Останній аргумент переконав Матвійка, який трохи побоювався такої сумної ролі. За кілька хвилин переодягнені Параска і Матвійко попрямували яскраво освітленою доріжкою до будинку, звідки долинала святкова музика. Усередині вже було повно народу. Муха-Цокотуха танцювала з Мийдодіром, а всі довкола надривали животи зі сміху — такими недоладними були рухи Мийдодіра, у якому Матвійко майже одразу впізнав свого друга Валеру із дитсадочка. А Мухою-Цокотухою була сусідська дівчинка Наталочка, старша від Матвійка на півроку. Пореготавши разом з усіма, хлопчик почав уважніше роздивлятися присутніх. Він легко впізнавав сусідських дітей і друзів зі свого дитсадка, та чимало було й незнайомих. Матвійко був певен, що справа не в костюмах — просто він справді не знав цих дітей.

Тут оголосили конкурс на найкращу танцювальну пару, у якому взяли участь і вони з Параскою. Але зайняли лише почесне третє місце, а кращими за них було визнано Коника-Стрибунця зі Снігуронькою і Вовка з Червоною Шапочкою. У кінці свого танцю Червона Шапочка раптом вигукнула хлопчачим голосом:

Я не їв уже днів сім,

Тож тепер тебе я з’їм!

І Матвійко впізнав віршик, який він сам розповідав на минулому святі у дитсадку. Щоправда, з’їсти він тоді погрожував Колобка, а не Червону Шапочку, але то дрібниці. Червона Шапочка здерла з себе маску і перетворилася на Павлика з Матвійкової групи. Вовк перелякався і втік, але при цьому в нього з-під плаща визирнула синя спідниця. Така була у Наталочки із сусіднього під’їзду. Публіка реготала ще довго після завершення танцю.

Потім оголосили перерву на частування, і перед гостями з’явилися столи зі смачними напоями та наїдками. Цього разу, крім шкідливих чіпсів та солодких газованих напоїв, тут були і звичайні страви, навіть манна каша. Матвійко сам собі здивувався, коли замість цукерок та тістечок поклав собі на тарілку гречки і тушкованого м’яса. Дорогою він зголоднів, а крім того, згадав, як йому було погано наступного дня в садочку після частування з Льолеком і Болеком, тому й вирішив спершу підкріпитися улюбленою гречкою.

Але до десерту дійти він не встиг, бо у святковій залі раптом згасло світло і моторошний голос повідомив із темряви:

— А тепер несподіванки! Тобто випробування! І тієї ж миті Матвійко опинився на лісовій галявині. З-за верхівок дерев пробивалося сонечко, було чутно спів пташок і шарудіння вітру в траві. Але не встиг хлопець отямитись, як погода різко змінилася. На небо набігли хмарки, а на плечі Матвійка, який все ще був у костюмі П’єро, опустився дощовик. Ще за мить почалася рясна злива. Хлопець натягнув на голову каптурик і озирнувся в пошуках сховку. Тато вчив його, що під час дощу в лісі не варто ховатися під деревами, бо в них може вдарити блискавка, і дерево загориться. Тому Матвійко завагався — чи стати під розлогим крислатим дубом, листя якого точно захистило б від дощу, чи залишитися на місці, дужче намокнути, зате уникнути небезпеки. Але не встиг він вирішити цю дилему, як йому назустріч із лісу вибігла Мальвіна — її довге синє волосся намокло і поприлипало до обличчя й сукні, в очах її виразно читався переляк, а одяг змок до останньої нитки.

— П’єро! П’єро! — зраділа дівчинка. — Врятуй мене, я вся мокра.

— Але у мене… — почав був Матвійко, який хотів сказати, що у нього немає ще одного дощовика. Та затнувся, бо згадав, що по-перше, він мав би бути закоханим у Мальвіну, а по-друге, негарно залишати дівчаток у біді, навіть якщо ти у них не закоханий. Було ще й по-третє — не можна відмовляти, коли тебе просять про допомогу. З усіх боків виходило, що він повинен віддати їй свій дощовик, хоча це й було безглуздо, бо Мальвіна і так уже намокла, а він був іще сухий. Якщо він віддасть їй свій дощовик, вони обоє будуть мокрими. Матвійко спробував уявити, що на його місці опинився тато, і спробувати здогадатися, що б зробив він у такій ситуації. Але здогадуватися не було про що – тато, не роздумуючи, віддав би свій дощовик Мальвіні.

І Матвійко зітхнув, адже мокрого одягу на собі він не міг терпіти ще з раннього дитинства. Брудний чи подертий одяг — це йому не заважало, але мокрий — нізащо! Ходити в мокрому було для нього справжніми тортурами. Ще кілька днів тому він, може, й не віддав би дощовика, спробував би щось пояснити… Але, ясна річ, не тепер, коли вже пообіцяв собі бути дорослим, завжди самостійно вбиратися і їсти, ніколи не скиглити без причини, не заважати батькові за кермом, вивчити всі літери, навчитися їздити на двоколісному велосипеді і ще багато всього.

Доки Матвійко вагався, Мальвіна підбігла ближче, і в її погляді було щось таке беззахисне й благальне, що хлопець умить забув про всі свої сумніви і просто мовчки віддав їй плаща. Злива одразу ж неприємно залоскотала по спині, мокрі патьоки поповзли по животу і ногах. Матвійко здригнувся й витер обличчя рукавом, але користі від цього було небагато, бо рукав також миттю намок.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: