TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

 

Перший сон із Параскою

—  Тримайся міцно і нічому не дивуйся, —  сказала йому Параска, щойно він заснув і одночасно ніби прокинувся, але вже зовсім в іншому місці.

Довкола нього були не стіни дитячої кімнати, а дахи будинків, і вони з Параскою стояли на одному з них. Точніше, стояла Параска, а він сидів верхи на свинці й міцно тримався руками за її барвисті вуха. Далеко вгорі яскраво сяяли зорі, а знизу чулося сюрчання цвіркунів. Матвійко й не уявляв собі, що цвіркунів чути аж так високо… Бо ж далеко внизу, поміж жовтими плямами ліхтарів, можна було хіба ледь роздивитися верхівки дерев.

— Полетіли, — сказала Параска, і вони знялися в повітря, різко набираючи висоту й швидкість. Верхівки дерев і дахи будинків закрутилися, ніби у велетенському міксері, і Матвійко відчув себе так, немов упав до миски з тістом на налисники. Він полюбляв допомагати мамі, коли вона готувала тісто за допомогою міксера чи кухонного комбайна. Мама клала до миски по черзі яйця, цукор, борошно і ще якісь порошки, а Матвійко тримав міксер і вмикав та вимикав його, коли було потрібно, з цікавістю спостерігаючи за тим, як швидко крутиться суміш у мисці, а потім апетитно пахне і шкварчить на пательні.

За кілька хвилин вони приземлилися на іншому даху, просто перед ними були широко розчинені двері, з яких пробивалося тьмяне світло.

— Ходімо до середини, — сказала Параска.

Матвійко відпустив її вуха, зліз додолу і пішов. Як не дивно, йому чомусь зовсім не було страшно — ні коли вони летіли, ні тепер, коли він опинився серед ночі у незнайомому місці.

Його зустріла дівчинка у білій сукні з синім волоссям. Вона була дуже схожа на Мальвіну з казки про Буратіно, яку нещодавно читала Матвійкові мама.

— Як тебе звати? — запитала вона. — Дем’ян, — не роздумуючи, збрехав Матвійко, а Параска зробила вигляд, ніби все гаразд.

— Що ж, Дем’яне, — усміхнулася дівчинка, — вітаю тебе у нашому товаристві. Розважайся, знайомся, почувай себе як удома. Мене звати Лілея, хоча дехто і вважає, що я схожа на Мальвіну з казки про Буратіно. Вітаю і тебе, Софіє, — звернулася Лілея до Параски.

— Тут як хто хоче, так себе й називає. Адже не кожному подобається, як його назвали в дитинстві, — дехто волів би сам обрати собі ім’я. Тут це можна, — прошепотіла Параска на вухо Матвійкові, і він відчув себе трохи незручно, адже це він назвав Параску саме так, а виявляється, вона хотіла б бути Софією.

— Вибач, я не знав, що тобі не сподобається, — прошепотів він їй на вухо. — Не страшно, мені часом навіть приємно, але для різноманітності хочеться мати кілька імен, — заспокоїла його Параска-Софія. Вони зайшли досередини, і Матвійко, тобто тепер уже Дем’ян, побачив велику кімнату, де на підлозі всюди були розкидані іграшки, а посередині виявився стіл, заставлений найсмачнішими у світі речами — цукерками, чіпсами, сухариками, шоколадом, барвистими жуйками, невеличкими пляшками з кольоровими солодкими напоями, поряд із якими лежали соломинки. Щойно хтось підходив до столу і обирав собі напій, як соломинки миттю самі застромлювалися до пляшки — і можна було пити. У Матвійка заблищали очі від радості, адже батьки дуже неохоче купували йому чіпси й солодощі, не кажучи вже про солодкі газовані напої, бо від цього всього у дітей псуються зуби, зникає 16 апетит, і взагалі — такі речі спершу треба заслужити зразковою поведінкою, а це нудно.

— Здоров! — привітався з ним іграшковий буксирник, дуже схожий на Сирника з улюбленого Дем’янового мультика «Тачки», і не чекаючи на відповідь, простягнув свою пачку з чіпсами. — Хочеш?

— Як тебе звати? — поцікавився Матвійко, який уже втямив, що тут усі змінюють собі імена

— Пряник, — відповів йому Сирник, і Матвійкові стало смішно. Адже кожен, хто хоч раз бачив мультик «Тачки», ніколи ні з ким не сплутає Сирника і не повірить, що він — Пряник. Але традиція є традиція, і якщо всі змінюють імена, треба робити вигляд, ніби віриш.

— А я — Дем’ян, — представився Матвійко, дістаючи з пачки ще одну чіпсину.

— Знаю, — підморгнув Пряник-Сирник, ніби хотів сказати, що знає справжнє ім’я нового знайомого. Хоча якщо добре подумати, то чому ім’я, яким назвали тебе батьки, мало би вважатися більш справжнім за те, яке ти свідомо обрав собі сам. Тим паче, якщо перше тобі не дуже подобається. Ця думка заспокоїла Матвійка, і він уже не почувався незручно, коли нові друзі називали його несправжнім іменем.

— Поїхали знайомитись, — запропонував Сирник, але побачивши несміливий погляд Матвійка у бік столу зі смаколиками, додав. — Але спершу поїж, я підожду.

І Матвійко, щасливий від такого цілковитого взаєморозуміння з новимдругом, підстрибом помчав до столу й застиг у нерішучості. Що ж саме йому обрати серед усього цього різноманіття — чіпси, сухарики зі спеціями, кольорові жуйки чи кока-колу в маленьких пляшечках. Урешті його розгублений погляд неправильно зрозуміли соломинки, й одразу десяток їх ускочило до різних пляшечок із напоями, кожен із яких Матвійкові кортіло скуштувати вже і негайно.

— Усе зрозуміло, — зітхнув за його спиною Сирник. — Батьки дозволяють лише здорову й поживну їжу, тому хочеться чогось дуже нездорового і смачного.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: