TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

— Звідки ти знаєш? — здивувався Матвійко, бо насправді так усе й було. Батьки категорично відмовлялися купувати кока-колу та інші напої з барвистими і спокусливими етикетками, пропонуючи замість них негазовану воду і яблучний сік, найчастіше розведений негазованою водою, щоб не був таким солодким. Мало того — не купували ні чіпсів, ні цукерок, ні жуйок і не дозволяли  купувати омріяні ласощі бабусям. І хоча бабусь часом вдавалося переконати зламати заборону, але вкрай рідко.

— Не тобі одному таке, — коротко відповів Сирник і акуратно розмістив у своїй кабіні кілька обраних Матвійком напоїв так, щоб вони не порозливалися. — Ось-о, маєш. А тепер гайда!

— Дякую, — сказав хлопчик.

— Та що вже там, — знітився Сирник. Матвійко став на спеціальну дощечку з коліщатками, причіплену до Сирникового кузова, і вони під’їхали до двох хлопців на іграшкових дерев’яних кониках. Хлопці змагалися, хто краще стріляє з лука. Матвійко одразу впізнав Льолека і Болека, але зовсім не здивувався, коли вони назвалися Іваном та Степаном.

— Хоча можеш називати нас Льолеком і Болеком, нам вшистко єдно, — сказав Льолек, а Болек тут же його виправив:

— Тобто все єдно, не забувай, ми не вдома. Обидва говорили з помітним акцентом, наприклад, казали «називати» замість «називати», — але все, що вони говорили, було цілком зрозуміло.

— То що, підем шугать тракторів? — запропонував Сирник. Матвійко дуже добре пам’ятав сцену з мультфільму, де Сирник із Блискавкою МакКвіном підкрадаються до сонних тракторів і лякають їх, а ті один за одним кумедно перевертаються догори дриґом, а потім тікають від страшного охоронця Валєри.

— Но нє, — скривився Болек. — Учорай ходили. Може, ліпше в хованки?

— Добре, тоді ти — лова, — життєрадісно погодився Сирник.

— Ми разом — лова, — сказав Льолек. — Ховайтеся. І Матвійко та Сирник розбіглися в різні боки, шукаючи доброго сховку. Хлопець поліз під стіл, попередньо схопивши з нього пачку з чіпсами, аби трохи перепочити й поїсти. Навіть якщо його знайдуть одразу, у нього буде кілька хвилин. Але Льолек і Болек навіть не збиралися нікого шукати, вони продовжували цілити з лука, як і перед тим. Матвійко поспостерігав за ними кілька хвилин, зрозумів, що небезпека йому не загрожує, і з насолодою зашарудів чіпсами. Але не встиг він з’їсти й кількох жмень, як побачив просто перед собою палець Льолека:

— Вилізай, ми тебе бачили, просто думали, ти краще сховаєшся. Тепер ти — квачик.

— Я не квачик, я — Петрик П’яточкин, — пожартував Матвійко фразою з улюбленого мультика. Але на його жарт ніхто не відреагував. Мабуть, подумали, що він знову вирішив змінити собі ім’я.

За кілька хвилин Матвійко розплющив очі й пішов шукати нових друзів. Але перед тим здивовано озирнувся, бо все довкола неабияк змінилося. Кудись зник стіл із частуванням, поменшало іграшок, зате просто перед ним був вхід до якогось темного тунелю. «Мабуть, вони сховалися десь там», — подумав Матвійко і зайшов досередини. Було дуже темно, і він змушений був зупинитися й зачекати, поки очі звикнуть до темряви. Але навіть після тривалої паузи видніше йому не стало. Хлопець озирнувся, намагаючись зорієнтуватися, як далеко відійшов від входу, але за ним виявилася лише така ж непроглядна пітьма, як і попереду, — нізвідки не пробивалося навіть найтоншого промінчика світла. Він почувався досить дивно, бо чомусь зовсім не боявся темряви, хоча вдома відмовлявся заходити навіть до тьмяно освітленої кімнати, не кажучи вже про зовсім темну. А ввечері примушував маму або тата сидіти біля свого ліжечка, поки не засне. Теж від страху перед темрявою. Ще донедавна він узагалі відмовлявся спати у власній кімнаті й прилаштовувався на татове або мамине місце на великому двоспальному ліжку. Але відтоді, як з’явилася сестричка, з батьками спала вона, а йому, як старшому, довелося поступитися.

Навпомацки, тримаючись ближче до стіни, Матвійко рушив уперед. Можливо, безпечніше було повернутись, але він не хотів, щоби Сирник, Льолек і Болек вважали його боягузом. Раптом звідкись із темряви почувся бадьорий дитячий голос, який дзвінко продекламував:

Фокус-покус-раз-два-три!

Порахуй, тоді відкрий!

Не встиг Матвійко отямитись, як голос продовжив:

— Скільки буде два плюс один? — Три, — не замислюючись відповів Матвійко, адже в садочку вони вже вчилися рахувати.

— Мо-ло-дець! — похвалив його голос, і десь недалеко перед ним у темряві тихенько заскрипіли невидимі двері. Матвійко так само навпомацки пробрався вперед. За дверима на нього вже чекав радісний Сирник із ліхтариком, чіпсами і напоями, що так і залишилися у нього в кабіні. Друзі радісно обнялися, ніби після довгої розлуки, доїли чіпси, випили по пляшечці зі своїх запасів і рушили далі. Тепер уже Матвійко міг не пробиратися навпомацки, а примоститися на спеціальній дощечці позаду Сирника і присвічував тому ліхтариком. Щоправда, світло було занадто слабким, і Сирник постійно гримався то об одну стіну лабіринту, то об іншу. Але він не переймався цим і весело їхав далі. Аж ось світло ліхтарика зовсім згасло, і вони зупинилися.

— Батарейка, мабуть, — припустив Сирник. Але відповісти Матвійкові не дав усе той же бадьорий голос, який знову дзвінко продекламував:

Фокус-покус-раз-два-три!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: