Країна поламаних іграшок

Відгадай, тоді відкрий!

— А, то ми прийшли, — втішився Сирник. А голос продовжив: — Як англійською буде «пес»?

— Зе доґ, — швидко промовив Матвійко, бо ж англійську вони у дитсадочку також вчили.

— Молодець, — хором промовили голос і Сирник. Двері відчинилися, і за ними стояли усміхнені Льолек і Болек. Але Матвійко не встиг підійти і обнятися з друзями, бо його сон раптом перервала несподівана пригода.

Сон і дійсність без Параски

Спершу він навіть не зрозумів, чого прокинувся. Довкола було темно, але тепер уже йому стало страшно від цього — зовсім не так, як уві сні.

— Тату, — покликав Матвійко, спросоння намад цуючи мокру пляму під спиною. Коли прокидався, він частіше кликав тата, ніж маму, хоча добудитися їх обох було доволі складно.

Тату! — вже голосніше крикнув він. І про всяк випадок ще раз. — Татомамо!

Двері відчинилися, в коридорі загорілося світло, до кімнати увійшов батько.

— Що трапилося? — запитав він.

— Я обпісявся, — зізнався Матвійко, і в голосі його забринів плач, але не так від сорому, як від жалю до себе за те, що перервався такий цікавий сон.

Тато зітхнув і взявся міняти постіль, перед тим діставши з шафи суху піжаму для Матвійка. Переважно в такі моменти Матвійко скиглив, щоб йому допомогли, бо дуже вже не хотілося  спросоння переодягатися самому, а особливо неприємно було стягувати з себе мокрі речі. Але тепер він раптом відчув себе якось більш дорослим, навіть пригадав, як йому було щойно зовсім не страшно в темному коридорі і як швидко та правильно він відповів на всі питання, коли був квачиком, — тож вирішив не скиглити і переодягнутися самостійно. Коли мокрі речі були на підлозі, а сухі на Матвійкові, тато саме закінчив міняти постіль, поцілував Матвійка на добраніч, забрав мокре і вийшов з кімнати. Намагаючись не думати про те, що зараз знову згасне світло, Матвійко мовчки зціпив зуби й заплющив очі. Рукою помацав праворуч біля себе, куди він звечора клав Параску, але там, як і з лівого боку, було порожньо. «Мабуть, Параска ще не повернулася», — подумав Матвійко і знову заснув. Але цього разу йому вже нічого не снилося.

Уранці він прокинувся від плачу сестрички, вона завжди починала плакати раніше, ніж йому було потрібно вставати, і це дратувало. Але сьогодні Матвійко відчув, що виспався, й зірвався на рівні ноги, бо хотів перед тим, як їхати до дитсадка, ще подивитися мультики. Так він завжди робив уранці, і якщо просипав або з якоїсь іншої причини залишався без мультиків, цілий день почувався якось не дуже добре. Тато, який також давно звик до цього ранкового ритуалу, мовчки дістав для сина йогурт із холодильника і підійшов до телевізора.

— Про Льолека і Болека, — попросив Матвійко, і за мить на екрані замиготіли знайомі постаті. Матвійкові здалося, що час від часу вони зупиняються і змовницьки підморгують йому. Допивши йогурт, він згадав про Параску й пішов до своєї кімнати переодягатися. Іграшкова свинка, мов ніде нічого, лежала в кутку ліжка, біля подушки, там, де вночі Матвійко її не знайшов. Хлопчик підійшов ближче. Від Параски ледь чутно пахло чіпсами, хоча, може, так йому лише здалося.

У садочку Матвійко нікому не розповідав про свої нічні пригоди, бо підозрював, що йому ніхто й не повірив би, як не вірили Малюку, що до нього прилітає Карлсон. Цілий день у нього трохи болів живіт і хотілося спати. Так він себе почував колись після дня народження у садочку, коли іменинник приніс на почастунок багато чіпсів і кока-коли. Тоді у всіх розболілися животи, а вихователька попросила батьків у майбутньому пригощати дітей на свята печивом і соком, аби нікому не стало погано.

Повечеряв він без особливого апетиту, а мультики подивився зовсім недовго. Попросив маму почитати йому і раніше, ніж звичайно, ліг спати, попередньо перевіривши, чи лежить біля подушки свинка Параска. Але не встигла мама прочитати й кількох сторінок, як очі Матвійка заплющилися ніби самі собою. І йому наснився.

Другий сон з Параскою

Прокидайся, — сказала Параска, щойно Матвійко заплющив очі.  Він знову опинився на даху. Знизу, як і вчора, долинало сюрчання цвіркунів, а над ними яскраво світили зорі.

— Скажи мені, коли ми з тобою літаємо, я насправді сплю чи не сплю? — запитав хлопчик. — Це залежить від того, з чиєї точки зору на це подивитися, — відповіла Параска. — Якщо з точки зору батьків, то спиш, вони навіть можуть підійти до твого ліжечка і накрити ковдрою. Але якщо з нашої з тобою, то бачиш сам, нам зовсім не до сну. До речі, куди б ти хотів сьогодні полетіти?

— А що, є вибір?

— Вибір є завжди, — відповіла Параска. — Але я пропоную країну поламаних іграшок.

— Ого! — не повірив Матвійко. — Зовсім-зовсім поламаних?

— Ніби ти сам не знаєш, як швидко це все відбувається. Раз — і нема колеса в машині, не встигнеш ще навіть роздивитися її як слід. Але насправді далеко не завжди поламаними вважаються ті іграшки, якими вже зовсім неможливо бавитися. Побачиш сам. Сідай і міцно тримайся.

І Матвійко виліз на спину Параски, як і попереднього разу, міцно вхопивши її за вуха.

Цього разу вони летіли трохи повільніше, а може, так лише здавалося, бо Матвійко вже не боявся так дуже, як попереднього разу, і встиг трохи звикнути до відчуття польоту, навіть роздивився кілька вулиць унизу. Пролетіли вони і над дитячим садочком, куди ходив Матвійко. Але приземлилися цього разу не на іншому даху, а в запущеному саду зі старими деревами, що росли одне до одного, сплівши гілки у темні шатра. Поблизу одного з таких дерев стояв доволі великий намет, с якого просочувалося світло. Параска підвела Матвійка до входу, але перш ніж увійти, критично оглянула хлопчика.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12