TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

— Якщо в тебе вдома є іграшки, які тобі не потрібні і якими ти не бавишся через те, що у них щось поламалося, — сказав тато Карло, — принеси їх сюди. Я відремонтую, що зможу, і тут цими іграшками бавитимуться діти, яким бракує іграшок. А потім, узимку, Святий Миколай подарує їх тим діткам, чиїм батькам не вистачає грошей на нові забавки, або віддасть у дитячі будинки, де живуть діти, у яких немає батьків.

— Добре, обов’язково принесу, — пообіцяв Матвійко. — А тепер можеш іти далі, ти побачиш багато цікавого, — сказав дідусь і знову взявся ремонтувати машинку.

Матвійко і Параска рушили вглиб намету, який усередині виявився значно просторішим, ніж це могло б здатися ззовні. Це був довгий тунель, по обидва боки якого тяглися полиці з іграшками і стояли столики, за якими можна було сидіти й бавитися, як у дитсадочку. За деякими столиками були діти, дехто з них у піжамі, як нещодавно й сам Матвійко. Діти були настільки захоплені грою, що ніхто не звернув уваги на Матвійка та іграшкову свинку. Часом діти сиділи біля столиків по двоє чи по троє.

— Це сестри і брати, — пояснила Параска.

Матвійко зупинився біля полиць із конструкторами, точніше, рештками конструкторів.

— Спробуймо щось збудувати з них, — запропонував він Парасці.

— Будь ласка! Але ти ж знаєш, що це складно, бо бракує багатьох деталей, інструкцій. А ти завжди так нервуєш, коли тобі не вдається щось скласти, й одразу ж біжиш до тата чи мами, аби тобі допомогли. — Це неправильно, — густо почервонів Матвійко. — Обіцяю, що не буду нервувати і спробую все скласти сам.

Вони з Параскою сиділи доволі довго, але таки вибудували дорогу з кількома поворотами, мостом і заправкою, знайшли в купі поламаних іграшок дві машинки — такі завбільшки, щоб могли їздити дорогою, ~ і влаштували справжні автоперегони. А потім Параска сказала:

— Нам час їхати, тобі завтра рано вставати до садочка.

— Але ти можеш забрати з собою дорогу, якщо хочеш, — почув Матвійко з-за спини голос тата Карло. — Кожен, кому вдається цікаво побавитися поламаними іграшками, має право взяти щось із собою. — Ні, дякую, відмовився Матвійко, хоча йому й шкода було залишати таку гарну дорогу. — У мене вдома стільки іграшок. Краще я подивлюсь, які з них можна було б принести сюди. Нехай ними побавляться ще й інші діти.

— Це шляхетне рішення, — похвалив його тато Карло. Приходь іще.

— Обов’язково, — посміхнувся Матвійко. — Ніколи не думав, що поламаними іграшками бавитися цікавіше, ніж цілими.

Сни з перервами

Протягом усього наступного дня він розмірковував, як несправедливо поводився досі з іграшками. А дорогою додому вперше не попросив батьків купити йому якусь нову цяцьку. Батьки були здивовані, але нічого не сказали. Увечері замість того, щоб дивитися мультфільми, Матвійко пішов до своєї кімнати й узявся переглядати запаси іграшок. Ті, якими вже давно не бавився, відкладав убік. Уночі вони з Параскою відвезуть їх до країни поламаних іграшок, там їх відремонтує тато Карло, а відтак Святий Миколай рознесе по всьому світу — і ними ще довго тішитимуться інші діти. А іграшки не почуватимуться самотніми й зрадженими через те, що Матвійкові купують нові. Хлопчик ліг спати дуже задоволений собою, і цієї ночі йому нічого не снилося. Вранці прокинувся, повний сил, і з хорошим настроєм пішов до дитсадка.

Була п’ятниця, а це означало наближення вихідних. У вихідні можна було поспати довше, або ж навпаки, встати раніше і кілька годин тихо й спокійно дивитися мультики. Адже потім прокидалася сестричка, а разом із нею вставали з ліжка батьки, I 41 і починався звичайний день — сніданок, прогулянка, приготування обіду. Це все також було цікаво, він полюбляв вихідні, коли батьки проводили час із ним та Устею й нікуди не поспішали, але ранкові години в тихій сонній квартирі, по якій ніхто не ходить, і відчуття дорослості, яке давав дозвіл на самостійний перегляд мультиків, — це було справжнім святом, у передчутті якого в Матвійка завжди з’являвся хороший настрій.

— Знаєш, ми нікуди не полетимо кілька наступних днів, — повідомила йому Параска, щойно він заснув п’ятничного вечора. — Я трохи застудилася і кілька днів мушу побути вдома, а потім мені треба буде ненадовго відлучитися. Але я швидко повернуся.

— Куди відлучитися? — запитав Матвійко.

– На конгрес м’яких іграшок. Щороку всі м’які іграшки збираються разом на кілька днів і обговорюють найважливіші питання своєї співпраці з дітьми. Ухвалюються відповідні закони й рішення.

— І там іграшки скаржаться на діток, яким належать? — поцікавився Матвійко.

— Буває й таке, — відповіла Параска. — Якщо котрійсь із м’яких іграшок надто вже погано живеться, її можуть перевести до іншого власника, а хлопчикові чи дівчинці, які поводили себе погано з іграшкою, призначити іншу, з більш жорстким характером, яка не дозволила б себе ображати. А якщо й це не допомагає, то дитину вносять до списку руйначів і взагалі забороняють бавитися із задоволенням.

— Як це? — не зрозумів хлопчик.

— Дуже просто. Дитина, яка погано ставиться до своїх забавок навіть після візиту до країни поламаних іграшок і після всіх попереджень, які надсилає їй всесвітній конгрес м’яких іграшок, позбавляється права отримувати задоволення від гри. І відтоді, у що б така дитина не гралася, їй завжди буде нудно. Не має значення, бавиться вона сама, чи з кимось. Мабуть, ти зустрічав таких діток у пісочниці чи на дитячому майданчику. Вони сумно сидять біля своїх забавок, а інші діти не хочуть гратися з ними, бо це нестерпно нудно. Усі вони — руйначі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: