TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

— Але ж це дуже жорстоке покарання, — злякався Матвійко.

— Звісно. Тому до нього вдаються надзвичайно рідко. Покарання можуть скасувати, якщо дитина виправиться й почне ставитися до іграшок як належить.

— Добре, що хоч так, — сказав Матвійко. — А коли ми повеземо мої старі забавки до країни зламаних іграшок?

— Як тільки я повернуся з конгресу. А до того часу тобі потрібно відіспатися і закінчити прибирати у своїй кімнаті, щоб кожна іграшка мала своє місце, і ти добре знав, що у тебе де лежить. Аж коли тебе похвалить мама, що ти гарно прибрав, тоді завдання буде вважатися виконаним.

Матвійко зітхнув. Прибирати він не любив навіть більше, ніж чистити зуби і самостійно доїдати рештки охололої їжі в тарілці. Була у нього така негарна звичка — просити, аби йому поклали на тарілку дуже багато, а потім довго сидіти над охололою їжею і канючити, щоб його погодували. Коли ж годували, він скиглив, що не може доїсти. Це завжди дуже дратувало батьків, але позбутися цієї звички Матвійко не міг. Йому подобалося, коли на тарілці повно всього, а ще більше подобалося, коли його годують. Цікаво, чи іграшки карають своїх господарів і за таке? Він радо спитав би про це у Параски, але боявся подати їй таку ідею. Невідомо, що вигадає цей їхній конгрес на покарання дітей, які люблять, аби їх годували, хоча вже достатньо дорослі, щоб їсти самостійно.

Але якщо самостійно їсти він принаймні намагався, особливо в дитсадочку, то з прибиранням справи були геть кепські. Час від часу мама або тато сварили його за безлад у кімнаті й заохочували поприбирати разом. Але Матвійко переважно лише робив вигляд, ніби допомагає складати іграшки, а без сторонньої допомоги взагалі відмовлявся робити що-небудь. І ось тепер йому доведеться складати все зовсім самому. З такими невеселими думками він і заснув.

Наступного ранку, в суботу, Матвійко традиційно прокинувся раніше за всіх. Спершу він хотів, як завжди, розбудити когось із батьків і попросити, аби йому дали йогурт і увімкнули мультики, але потім згадав, що вчора вирішив зайнятися прибиранням іграшок. Братися за це не хотілося, але Матвійко згадав суворий погляд тата Карло і розповіді Параски про руйначів. Тому важко зітхнув і поплентався до шафи, на полицях якої давно неможливо було нічого знайти, — вони були завалені різноманітними іграшками. Матвійко рідко бавився своїми старими іграшками, бо йому ніколи не вистачало терпіння відшукати їх у безладі шафи, тому він тримав нові забавки біля свого ліжка і не ставив на полиці, аж поки вони не ламалися або не набридали йому, що переважно траплялося доволі швидко.

Але наводити лад на полицях несподівано виявилося справою зовсім не такою складною й марудною, як здавалося. Раптом Матвійко зауважив, що геть забув про існування багатьох своїх колись улюблених іграшок. Знаходити їх було весело, а ще приємніше виявилося розміщувати їх на полицях і знати, що тепер у будь-який час він зможе без зайвих зусиль знайти котрусь із іграшок і побавитися нею. Ця проблема виникала у нього щоранку, адже хотілося взяти якусь забавку з собою до дитсадочка. Нових часто бувало шкода, та й батьки не дозволяли носити до садка надто дорогих іграшок. Згадував Матвійко про це переважно перед самим виходом із дому, але знайти потрібну машинку на захаращених полицях не міг. Тож починав скиглити, щоб йому допомогли, батько поспішав, нервував і, ясна річ, допомагати відмовлявся. У висліді Матвійко йшов до дитсадка заплаканий і без машинки. Тепер такого більше не буде, адже хлопчик спеціально звільнив дві полиці для іграшок, які збирався носити з собою до дитсадка.

Доки прокинулися батьки, у кімнаті Матвійка панував ідеальний порядок. Іграшки рівними рядами вишикувалися у шафі, і хлопчик навіть повитирав пилюку з тих, якими давно не користувався. А під ліжко заховав поліетиленовий пакет із поламаними забавками, які вони з Параскою відвезуть до тата Карло.

Мама зайшла до кімнати Матвійка і від здивування спершу не могла вимовити ні слова. Потім покликала тата. Обоє деякий час заніміло стояли перед ідеально прибраними полицями, а тоді хором промовили:

— Оце так! Молодець! Того дня батьки готові були купити йому все, що б він не просив. Але пам’ятаючи про руйначів, яких батьки розбещують подарунками і які через це можуть втратити задоволення від ігор, просив Матвійко не так і багато. Тато й мама не могли надивуватися незвичній чемності власної дитини.

 

В очікуванні Параски

Як і обіцяла, кольорова іграшкова свинка кілька днів пролежала в куточку Матвійкового ліжка. Напевно, лікувалася від застуди, хоча хлопчик і не помітив, гцоб вона кашляла чи пила якісь ліки. Про всяк випадок Матвійко накрив її теплішою ковдрою і зав’язав на шиї теплий шалик. Потім Параска зникла на свій конгрес. Матвійко нетерпляче очікував її повернення, мріючи ще раз відвідати країну поламаних іграшок, але нудився при цьому значно менше, ніж сподівався. Частково причиною цього стали новознайдені старі іграшки. Матвійко раптом виявив, що в нього страшенно багато цікавих забавок, і що він просто марнує час, коли годинами дивиться мультики й випрошує у батьків нові машинки чи вертольоти. Чомусь тепер машинки, вертольоти і навіть кораблі різко втратили свою привабливість у порівнянні з конструкторами, розмальовками чи пластиліном. Не таким важливим, як раніше, було тепер для Матвійка й те, чи забавка нова, щойно куплена, чи стара, взята з полиці. Він із подивом відкрив для себе, що насправді нові речі не завжди кращі за старі. А часто навіть гірші.  Весь тиждень Матвійко поводив себе просто зразково. Перші два дні мама дивувалася, а потім звикла. Хлопчик приходив із дитсадка і без зайвих нагадувань допомагав накривати на стіл, а після вечері йшов до своєї кімнати і складав із конструкторів дороги, мости, автозаправки, будинки, у яких поселяв іграшкових мешканців. Він виявив, що сполучати між собою різні набори конструкторів значно цікавіше, ніж просто бавитися одним. А складати все самому значно прикольніше, ніж просити про це дорослих. Поступово на підлозі його кімнати виросло ціле казкове місто, яке він старанно оберігав від необережних кроків дорослих. Сестричка Устя, яка вчилася повзати по підлозі, постійно намагалася зламати щось у його місті. Він спершу дратувався і просив маму забрати Устю, але потім навчився відволікати сестру — давав їй до рук яскраву іграшку, і дівчинка чемно сідала на підлозі й бавилася, не заважаючи братові. Матвійко збагнув, що їй насправді зовсім не хочеться ламати його конструкції. Просто сестричка хоче погратися з ним і погодиться на будьяку іншу цяцьку — головне, аби їй дозволили бути поряд, а не виганяли. Матвійко згадав, як сам часто заважав батькам прибирати, готувати їсти чи лагодити щось у квартирі. І що завзятіше батьки відганяли його, то дужче кортіло забороненого. Але якщо йому раптом дозволяли потримати молоток, попилососити чи понатискати на кнопки кухонного комбайну, Матвійко миттєво сповнювався гордості помічника й перетворювався на найчемнішу в світі дитину. Так само було і з Устею.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

2 коментарі
  • Ангеліна
    16.12.2022 23:44

    Цей текст підходить 10-11-12…. років
    Мені подобається.

    0
    0
  • Електро дракон
    21.01.2023 17:54

    Дуже довга………………………

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: