TOU

Країна поламаних іграшок

Наталя Сняданко

Матвійко почервонів іще густіше, ніж тоді, коли Параска запропонувала покататися на велосипеді. Він не знав, що іграшкова свинка вміє читати його думки.

— Ти постійно читаєш мої думки? — запитав він.

— Ні, я взагалі не вмію читати думок, але я ж тобі пояснювала, що ми, іграшки, дуже чутливі до зради, тому щойно діти починають соромитися нас навіть подумки, ми одразу ж відчуваємо це, і нам стає дуже сумно. Адже всі діти виростають, а іграшки залишаються такими, як були, і переходять у спадок до молодших або опиняються на смітнику. Ті, кому пощастить, ненадовго замешкують у країні поламаних іграшок. Але як би не склалася подальша доля іграшки, такої щирої й відвертої дружби, як із першим господарем, до якого іграшка потрапляє просто з магазину, вже ніколи ні з ким не буде. А якщо забавку дарують тоді, коли дитина вже надто доросла, аби бавитися нею, це найсумніша з усіх іграшкових доль. Тому, коли ти виростеш і сам купуватимеш забавки для дітей, ніколи не забувай про це і намагайся вибрати таке, що цікаво дитині довше, ніж один день. Від цього залежить усе життя беззахисної іграшки.

Матвійкові стало страшенно соромно за свою поведінку.

— Я обіцяю тобі, Параско, ніколи не соромитися тебе. І якщо я віддам тебе Усті, то зовсім не тому, що зраджу. Просто віддам тоді, коли зрозумію, що ти потрібна моїй сестрі. Будь певна.

— Гаразд, — сказала Параска. — А тепер слід з’ясувати, куди їхати далі. З цього місця потрібно орієнтуватися на вказівники — оті великі сині таблиці, що їх встановлюють для водіїв авто. Ти ж умієш читати написи на них? Ми повинні проїхати повз три наступних вказівники у напрямку на Київ. Потім повернути праворуч, а далі я вже знаю дорогу. Матвійко сполотнів. Йому знову стало соромно. Він гарячково намагався пригадати, які на вид ті літери в його абетці, що складають слово «Київ», але добре пам’ятав лише чотири перших у книжечці — акулу, бобрика, ведмедика й гусінь. Зазвичай уже на наступній сторінці, де була зображена ґава, він втомлювався й ставав неуважним, або і взагалі відмовлявся вчити далі. А літера «к» була так далеко від «ґави»…

І раптом у нього в голові прозвучав бадьорий голос його іграшкової абетки:

— Знайди ї-жа-ка!

І Матвійко подумки натиснув на кнопку із зображенням тварини, поряд із якою була намальована палиця з крапочкою вгорі. Ні, здається, з двома крапочками, а з однією — це «і», індик. Хоча це не має значення, — подумав собі хлопчик, все одно, скільки б крапочок там не було, на жодну іншу літеру в слові «Київ» ця не схожа. Але пригадувати треба по черзі: «к» — це «корова» або «кит». А може «кит» — це «и»? А «в» — це «вишня»? Тобто «корова», «кит», «їжак» і «вишня»? Цікаво, що сказала б абетка — «мо-ло-дець» веселим і мелодійним голосом, чи «спробуй ще» — сумно, хоч і підбадьорливо?

Але треба ризикнути. Матвійко під’їхав ближче до вказівника, важно роздивився написи й повернув праворуч. Те саме зробив після двох наступних вказівників, тоді ще раз праворуч — і тут озвалася Параска:

— Ура! Приїхали!

На цьому Матвійко прокинувся, дуже гордий собою. Хоча так і не збагнув — додивився він сон до кінця, чи все обірвалося на найцікавішому місці, перед пригодами, до яких вони так довго їхали. У кімнаті за стіною плакала Устя, домагаючись ранкового годування. Він почував себе так, ніби взагалі не лягав спати — був утомлений і сонний. До садочка йти не хотілося.

— Мамусю, я такий замучений, — поскаржився він. — Можна, я сьогодні залишуся вдома? Я зовсім-зовсім не буду тобі заважати. Посплю трохи, а потім буду дивитися мультики і бавитися.

Можна, мамусю?

Узагалі, прогулювати садочок без поважної причини у них не було заведено, але останнім часом Матвійко був зразково чемним, тож мама дозволила йому залишитися вдома. З умовою, що він буде не лише дивитися мультики й бавитися, а й вчитиметься читати. Матвійко не сказав батькам, що саме це він і мав на увазі під іграми. Адже йому терміново потрібно було ще раз повторити літери, з яких складається слово «Київ», а заодно чимшвидше вивчити і решту. Невідомо, що саме вигадає Параска наступного разу. Може, знову доведеться їхати кудись на велосипеді й читати дорожні вказівники. А якщо він не зможе прочитати, то й пригод ніяких не буде. Або ж трапляться якісь неприємності — заблукають і не потраплять куди потрібно, чи взагалі не зможуть повернутися додому. Матвійко згадав, як часто докучав татові за кермом усілякими дурницями, ще й ображався, що тато дратується. Тепер, коли він на собі відчув, як важко бути водієм — правильно обирати напрямок і стежити за вказівниками, хлопчик чудово розумів батька, якому капризування сина страшенно заважали. Матвійко пообіцяв собі ніколи більше не заважати ні татові, ні будь-якому іншому водієві, адже це страшенно безвідповідально й дуже небезпечно.

Того дня він вивчив добрий десяток літер, і тепер легко впізнавав їх не лише за малюнками на власній абетці, а й у будь-яких словах, навіть надрукованих маленькими літерами в газетах чи дорослих книгах. Мама сказала, що третину алфавіту він уже знає, а це означало, що ще два вихідних дні напруженого навчання – і Матвійко зможе сам читати собі казки на добраніч. Того вечора Матвійко знову був ідеально чемним. Останнім часом це вже стало для нього звичкою. Після вечері він трохи побавився у себе в кімнаті, а потім без зайвих нагадувань почистив зуби, переодягнувся в піжаму і попросив маму почитати йому казку. Відтепер Матвійко вирішив ніколи більше не сперечатися з батьками про те, коли йому лягати спати, і не просити допомоги в переодяганні. Хоча всі ці маленькі відхилення від правил раніше дуже йому подобалися, були особливими привілеями, поступатися якими він зовсім не збирався. Але зараз вирішив, що дорослому чоловікові, який уже знає третину алфавіту, не можна поводитися так по-дитячому. Відтепер він робитиме сам усе, що вміє, і постійно вчитиметься нових речей. Не встигла мама прочитати йому й кількох сторінок, як Матвійко заснув, і йому наснилося

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Країна поламаних іграшок та інші подорожі”

Наталка Сняданко

Видавництво “Грані –Т”, Київ, 2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: