Країна вітрів

У ті часи, коли земля була ще зовсім молода, а хмари тільки народжувалися, два могутні володарі змагалися між собою, хто з них стане багатший і сильніший, хто матиме те, чого не має другий, хто буде царем царів!

— Я цар царів! — вигукнув Ферфелін того дня, коли все його володіння було огороджене високою прямовисною стіною, крізь яку не могло прослизнути навіть кошеня.

— Що?! Хто сміє стверджувати, що могутніший від мене? — грізно мовив цар Пелетін. І по якімсь часі володіння Пелетіна були обнесені ще вищою і прямовиснішою стіною. Вона була така висока, що тільки птахи могли її перелетіти!

Цар, цариця і три принцеси Пелетінки аж підстрибували від радості. Та і як не радіти? Весь народ зустрів звістку про небачену досі стіну з не меншим захопленням, ніж вказівку про те, що чай треба пити лише солоним, а черевики носити лише жовті.

— Що скаже на це Ферфелін? — запитав Пелетін суперника через свого наймудрішого придворного.

Могутній Ферфелін сказав тільки «гм, гм», а того ніхто не міг пояснити. Аби довідатися, що воно значить, Пелетін послав до сусіда-царя всю свою Раду наймудріших, але Ферфелін і цього разу сказав тільки «гм, гм!» — і ні звуку більше.

Немало днів Ферфелін ходив мовчазний і насуплений. Занепокоєно проводжали його поглядами цариця Ферфеліна і три принци Ферфеліни. Що ж робити? Нарешті одного дня Ферфелін ляснув себе по лобі: Пелетін має справді вищу стіну, але без башт. Вдень і вночі, без спочинку працювали муляри й нарешті останню башту на Ферфеліновій стіні було закінчено. У кожній башті цілодобово чергувало кілька сурових стражників. Без доскіпливої перевірки навіть хробак не міг прослизнути у володіння Ферфеліна, тим паче вийти  звідти!

— Що ж там робиться? — аж тремтіли від цікавості Пелетін, Пелетіна і три принцеси Пелетінки, проте жоден їхній шпигун не міг нічого дізнатися.

— Може, послати в розвідку Чорноголову? — згадала цариця про одну вельми стару ворону й плеснула в долоні. Але ніхто з придворних не знав, де шукати ворону.

— Вона давно вже на пенсії! — згадав один з них.— Хто знає, чи й жива?

— Нехай дізнаються! — наказала Пелетіна, а Пелетін додав:— Нехай дізнаються негайно!

Принцеси мовчали. Та й не могли вони нічого сказати: роти в них були повні солодощів, од яких їхні животи так повиростали, що принцеси ледь переставляли свої дебелі ножиська.

Бідні принцеси! Підданці потайки називали їх Пампушками, царицю — Паляницею, а царя — Пролазою! Але до царських вух це не доходило. Жили б можновладці й далі, як доти, щасливі й задоволені всім, якби не було Ферфеліна.

Що той замишляє? Нарешті розшукали Чорноголову й послали її в розвідку.

З нетерпінням уся царська сім’я чекала повернення ворони, але та змогла лише якусь годинку політати над володіннями Ферфеліна, бо в неї вже дуже старі й немічні крила.

Тому її повідомлення було коротким і неповним: «Цар Ферфелін має найрозкішнішу мантію на всім білім світі, а принци — коштовні пантофлі. Всі стражники мають рушниці, а вулиці вимощені зеленим камінням!»

— Що ж будемо тепер робити? — замислився цар Пелетін.

— Справді, що? — зітхнула Пелетіна.

Принцеси мовчки жвакали, а цариця сказала, що цар Пелетін повинен мати мантію, розкішнішу від Ферфелінової, а його доньки — пантофлі, всипані не лише бісером, й дорогоцінним камінням. А як бути з вулицями? Де взяти зеленого каміння?

Прикликали до царя наймудрішого радника, потім начальника над усіма радниками, але жоден не знав, де в їхній землі є каменярня із зеленим камінням. У володіннях є білий мармур, блискучий голубий камінь, навіть камінь, рожевіший від молодого вина, а зеленого немає, ніде немає! Навіть найсиводавніші підданці не пам’ятають, щоб він був коли-небудь.

Утім, може, черепаха Ясновидюща, котра старіша від усього живого в царстві й мудріша від усіх мудреців, разом узятих, знає щось про зелений камінь. Але й вона не чула, щоб у володіннях Пелетіна було щось подібне.

Проте давним-давно хтось їй розказував, що в Країні вітрів є Золотий птах і хто його впіймає, матиме все, що тільки душа забажає, навіть зелений камінь. Правда, вона не знає, як можна дістатися до тієї Країни вітрів і як зловити Золотого птаха!

Цар Пелетін радісно сплеснув руками й став лагодитися у дорогу. Те саме робили й цариця з принцесами. Але став збиратися в дорогу і цар Ферфелін з Ферфеліною і принцами, хоча ніхто у володіннях Пелетіна не знав, звідки вороги дізналися про Золотого птаха.

Перед далекою дорогою цар Ферфелін наказав підлеглим, аби позмагалися у грі скельцями, щоб визначити, хто удостоїться честі йти з ним.

Як довідався про це Пелетін, давні літописи нічого не кажуть. Лише в одному місці є натяк на те, що цю звістку принесла стара ворона Чорноголова. Проте це не так важливо. Суть у тому, що ні Пелетін, ні Пелетіна, ні Пампушки ніяк не могли збагнути: що то таке скельця?

— То щось кругле, розфарбоване, що котиться по землі й падає у лунку. Хто більше скелець у лунку закотить — той переможець! — пояснила Чорноголова урочисто, але цар, цариця і принцеси ніяк не могли зрозуміти: що ж то таке падає у лунку? Ні наймудріші мудреці, ні Ясновидюща не знали, як дохідливіше пояснити можновладцям таїну скелець.

Сторінки: 1 2