TOU

Країна Замазурія

Казки Оксани Демченко

Чи любиш ти вмиватися, чистити зубки? Чи знаєш, навіщо нам мило? Так? Ти молодець! А якщо ні, сідай і уважно слухай казочку про чорне кошеня на ім’я Чорнявчик.

Назвали його так не лише через чорний-пре- чорний колір, а й тому, що кошеня дуже не люби­ло вмиватися, ніколи не чистило зубки і стрімго­лов тікало від гребінця! Усі щенята, мишенята та інші дітлахи у дворі були дуже охайні й ніхто не хотів дружити із замазурою — боялися забруд­нитися. До того ж і пахло від кошеняти погано.

«Подумаєш! — пхикав замазура. — Мені і самому не нудно!»

Матуся старанно привчала Чорнявчика до чисто­ти. Вона пояснювала синочку, що на брудних лапках можуть оселитися маленькі злі істоти — мікро­би, ми їх не бачимо, але якщо вони потраплять до ротика, можуть викликати серйозний розлад у животику.

Але кошеня не слухало маму.

«Усе це казки для немовлят! Ніяких маленьких злюк не існує!» — думав упертюх.

І поки решта звіряток бігла вмиватися, із задо­воленням мила лапи і мордочки, Чорнявчик пнув­ся до столу з брудними лапами.

Та одного разу кошеня гуляло в лісі неподалік від дому. Був чудовий літній день, ласкаво при­грівало сонечко, дзижчали над квітами бджоли, і неможливо було уявити, що зараз щось тра­питься. Але налетів справжній буревій і підхопив Чорнявчика! Безпорадне кошенятко кружляло і кружляло, і мимоволі роздивляючись навкруги, побачило, що дерева, квіти, листя і трава стають занадто великими, а він стає зовсім маленьким!

Кошеня дослухалось і почуло, як співає вітер:

Зовсім це не побрехеньки,

Що істоти є маленькі!

Бруд і безлад полюбляють

І на тебе вже чекають!

Оп-па! – і кошенятко стало малесеньким – малесеньким і опинилося в дивовижній країні Замазурії, де жили величезні мікроби, схожі на страшенних чудовиськ .

Чорнявчик приземлився на галявину де росли великі…. ВУХА! І були вони такі брудні, що в них оселилися мерзенні мікроби, схожі на мухомори з очима і ротами! Що брудніші були вуха, то більше жило в них чудовиськ – мухоморів.

Кошеня не на жарт злякалося і кинулося тікати.

Воно бігло чимдуж і опинилося в долині ЩІК.

І ьули вони всі в чорнилі, крихтах, навіть у павутинні! Гуляли на них мікроби – рогаті, як олені, з хоботками і крильцями, як у величезних мух. Побачили Чорнявчика, кинулися до нього і нумо його буцкати!

Знову кошеня кинулося бігти – таких страховиськ воно ще не бачило! Дивиться – попереду ліс, схожий на чиюсь пухнасту шерсть, а дерева – як шерстинки. Він туди. Іде лісом – радіє, що тут його мухоолені не спіймають. Раптом почулося тупотіння позаду – а це блохи, схожі на слоноконей…. Біжать за ним і хоботами схопити намагаються! Видерлося кошеня на дерево – шерстинку, в дупло сховалося, тремтить і думає: «Що далі робити?»

А як глянуло вниз, ледь з дерева не беркицнулося: зібралися на галявині різні мікроби – один одного страшніше! Хто з іклами, хто із щупальцями, хто з риб’ячим хвостом… І тут Чорнявчик почув їхню пісню:

Хто для всіх нас найсмачніший?

Звісно, той, хто найбрудніший!

Лапки хто давно не мив,

Зубну щітку загубив!

Але ворог є у нас!

Пам’ятаємо весь час:

Як не хочемо біди,

Уникаємо води!

І від мильних бульбашок

Дістаємо справжній шок!

Від мочалки ми тікаємо,

Як настигне – вмить щезаємо!

« Отже, матуся мала рацію: мікроби існують насправді!» – промайнуло в голові кошеняти.

– Люба матусю, вибач, що не слухався тебе! – щойно Чорнявчик вимовив ці слова, відразу трохи підріс і побачив крізь дерева свій дім. Він чимдуж рвонув туди, заліз на підвіконня і стрибнув на підлогу. Фух Порятунок!

Та де там! Адже мити підлогу й прибирати порох Чорнявчик теж не любив: бруду було стільки!

Зробило малесеньке кошеня крок – і ледь не заплуталося у цупкому павутинні. Добре, що павук у цей час спав!

Залізло кошеня на стіл, а там з вечора немита чашка стоїть. Хотів замазура в ній зсховатися, та побачив на дні у залишках жаб.

– Стрибай до нас! – стали вони кликати Чорнявчика. – Ти такий брудний, такий, певно, смачненький.

Кинулося кошеня до ванної кімнати, а там водичка тепленька чекає і мило духмяне лежить.

Став Чорнявчик мити лапки, щічки, хвостик!

Піну збиває, плескається! Зубки щіткою один раз почистив – здалося недостатньо, почистив удруге!

І що довше мився, то швидше зростав.

Нарешті він повернув свій справжній розмір, навіть помітно підріс.

Після ванни одягло кошеня чисті футболку і штанці, шерстку гребінцем розчесало.

« Тепер потрібно в домі прибратися, всіх мікробів прогнати!» – вирішив Чорнявчик.

Взяв віник, ганчірку – й нумо скрізь чистоту наводити!

Посуд помив, підлогу позамітав, меблі вологою ганчіркою протер, килимки витрусив, павуків спровадив жити у двір – мовляв, там їм зручніше буде!

Тут і мама з татом повернулися і дуже зраділи.

– Який ти молодець, синку! Сам охайний, і посуд помитий, і весь дім чистотою сяє!

З того часу, як Чорнявчик побував у країні Замазурії, він набагато уважніше став дослухатися до того, що йому радили дорослі.

А мило, мочалка і вода стали його найкращими друзями. І всі дітлахи у дворі незабаром потоваришували з ним, оскільки тепер з ним приємно спілкуватися!

А ти любиш воду і мило, вмієш розчісуватися і чистити зубки?

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 40

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Країна Замазурія”
Оксана Демченко
Видавництво: “Ранок”
м. Харків, 2020 р.

1 Коментар
  • Наталія
    10.05.2022 22:04

    Дуже гарна і повчальна казка

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: