ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Край шляху верба

Оповідання Володимира Сенцовського

На вигоні подружки пасли каченят. Припікало сонце, і дівчатка сховалися у затінок дуплястої верби.
Аж тут нагодився Мишко. Висипав яблука:
—    Вгощайтеся!
Яблука спілі преспілі, проти сонця середина прозориться.
Їхала з поля машина, везла від комбайна зерно. Біля верби загальмувала. Молодий шофер, загорілий — лиш зуби блищать,— прочинив дверці:
— Гей, малята! Чи не знайдеться у вас яблука? Води так захотілось…
—    Є! Є! — підхопилися діти.
Узяв шофер кілька яблук і, вже рушивши, крикнув:
—    Як перевезу зерно — усіх покатаю!
Коли за машиною вляглася курява. Мишко сказав: Давайте вичистимо дупло, намостимо трави і покладемо туди яблук.
—    Навіщо? — здивувалися подружки.
Ех ви, нездогадливі,— усміхнувся Мишко.— Захочеться шоферові пити, він і втамує спрагу яблуками.
І справді,— підтримала хлопця Оленка.— Я ще й полуниць принесу.
—    А я черешень!
—    А я груш!..
Знову мчали курним шляхом машини. Везли добірне дзвінке зерно. Колону вів веселий парубок, який пообіцяв і покатати щедрих малят.
І їхав мимо старої верби, зупинив машину.
На вербі, зверху над дуплом, білів папірець з написом: «Смачного!».
Підійшов шофер, потягнувся рукою до дупла, а там — і яблука, і груші, і полуниці, і вишні!..
Ласкава посмішка з’явилася на шоферовому обличчі:
«Ох, і діти!.. Друзі мої прекрасні…»

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Оленка не хоче спати”

Збірка оповідань

Володимир Сенцовський

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1988 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: