TOU

Кравець із Глостера

Беатрікс Поттер

В ті далекі часи, коли джентльмени носили перуки та гаптовані квітами камзоли з широкими полями і лацканами, шнуровані золотом жилети з тафти, в англійському місті Глостері жив собі кравець.

З ранку до ночі сидів він, схрестивши ноги, на столі біля вікна у невеликому магазинчику на Вестгейт Стріт. Цілий день, поки було світло, він шив і різав ножицями атлас, помпадур і люстрин. Тканини в ті часи називалися дуже химерно і коштували дуже дорого.

Але хоча він і шив з дуже тонкого та коштовного шовку для своїх клієнтів, сам він був дуже-дуже бідний – маленький дідусь у зношеному костюмі, в окулярах, зі зморщеним обличчям та покрученими пальцями.

Він кроїв свої сюртуки дуже акуратно, не витрачаючи дарма гаптовану тканину. Лише маленькі шматочки падали на стіл.

«Надто маленькі – хіба що на жилети для мишей», – думав собі кравець.

Якось перед Різдвом, вдень, коли надворі стояв тріскучий мороз, кравець почав шити костюм для мера Глостера – сюртук, розшитий маргаритками і трояндами, з шовковими шнурами вишневого кольору, та персиковий атласний жилет, оздоблений мереживом із зеленої камвольної синелі.

Кравець працював і працював, і за роботою розмовляв сам із собою.

Він вимірював шовк, крутив його на всі боки і робив розрізи ножицями. Увесь стіл був завалений клаптиками вишневого кольору.

«Дуже акуратно! Жодного широкого руху ножицями, розрізи строго за міркою, жодного широкого руху» – бурмотів кравець – «А це – на плащі для мишей! Для мишей!», – додавав він, відрізаючи черговий клаптик тканини.

Коли сніжинки засипали маленькі замерзлі шибки вікна і перекрили світло, кравець закінчив свою роботу. Розкроєний шовк і атлас лежали на столі.

Там були 12 частин для сюртука і 4 частини для жилета, були кишенькові клапани і манжети, і всі частини були надійно закріплені шпильками.

Для підкладки сюртука було підготовлено чудову жовту тафту, а для петель жилета – товсті шовкові нитки вишневого кольору.

Усі частини костюма були готові для того, щоб вранці їх зшили, все було виміряне і всього було достатньо, крім одного єдиного мотка шовкових ниток вишневого кольору.

Кравець не залишався на ніч у своєму магазині, тому пізно ввечері він вийшов на вулицю.

Він закрив віконниці на вікні, замкнув двері та сховав ключ.

В магазині не залишилося жодної живої душі, і тільки маленькі сірі мишки бігали туди-сюди (з будинку в будинок) без жодного ключа!

Оскільки ззаду всіх старих дерев’яних будинків в Глостері між стінними панелями є вузькі ходи, мишки можуть бігати ними через все місто, не виходячи на вулицю.

Отже, кравець вийшов на вулицю і почимчикував додому крізь снігопад.

Він жив неподалік від будівлі суду біля Коледж Грін у невеликому будиночку.

Кравець був такий бідний, що міг орендувати для себе тільки кухню. Він жив самотньо разом зі своїм котом на ім’я Сімпкін. Тепер, коли кравець цілий день пропадав на роботі, Сімпкін господарював у будинку. До речі, він теж любив мишей, хоча ніколи не дав би їм і клаптика шовку на жилет!

– Няв, – сказав кіт, коли кравець відкрив двері. – Няв!

Кравець відповів:

– Сімпкіне, ми маємо виконати цю роботу, але я так втомився. Візьми ці гроші, це наші останні чотири пенси, та візьми фарфорового глиняного горщика, піди та купи на 1 пенс хліба, на 1 пенс молока і на 1 пенс ковбаси. А на останній пенс купи мені моток шовку вишневого кольору.

Та дивись, не загуби останнього пенса, Сімпкіне, інакше я буду дуже засмучений, просто розчавлений через те, що у мене немає більше вишневих шовкових ниток для сюртука.

Сімпкін знову сказав «няв», взяв гроші, глиняний горщик і вийшов на вулицю.

Кравець дуже стомився, і до того ж він почав відчувати, що захворів.

Він сів біля вогнища і заговорив сам до себе про той чудовий сюртук, який мав завтра пошити.

– Я повинен виконати цю роботу, адже мер Глостера одружується на Різдво, і він наказав, щоб сюртук та гаптований жилет були на підкладі з жовтої тафти. І не залишилося навіть клаптика, з якого можна було б пошити жилет для мишки.

Раптом кравець здригнувся – якесь шарудіння перебило його розмову, воно доносилося від шафи, що стояла біля протилежної стіни кухні:

«Скрип дряп, скрип дряп, скрип дряп!»

– Це що за таке? – вигукнув кравець, рвучко підвівшись зі стільця.

Шафа була заставлена посудом та глиняними горщиками, китайськими фарфоровими розписними тарілками, чашками та склянками.

Кравець підійшов до шафи і став прислухатися.

Раптом з-під чайної чашки знову почувся той самий звук:

«Скрип дряп, скрип дряп, скрип дряп!»

– Дуже дивно, – сказав кравець і підняв чашку, що стояла догори дном.

Під чашкою сиділа маленька пані-мишка, вона присіла, зробивши реверанс кравцеві, та, спритно зістрибнувши на підлогу, зникла в щілині в стіні.

Кравець був дуже здивований. Він знову сів на стілець біля вогнища і, простягнувши до вогню свої змерзлі руки, пробурмотів впівголоса:

– Жилет скроєний з атласу персикового кольору з вишивкою тамбурним швом, з вишитими бутонами троянд в чудових шовкових складках та з 21 петлицею з ниток вишневого кольору… Гм… Чи не вчинив я нерозумно, віддавши останні 4 пенси Сімпкінові?

І тут з шафи знову почувся звук: «Скрип дряп, скрип дряп, скрип дряп!»

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Кравець із Глостера”

Беатріс Поттер

Видавництво “Фоліо“, 2019 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: