ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Кріт у місті

Йозеф Новотни

Далеко, дуже далеко від шуму, диму та сміття в краю, де світить яскраве сонечко, а вранці на землю опускається духм’яна роса, простягається величезний ліс.

Співають у ньому птахи, пурхають метелики і живуть звірята, яким ліс дає все необхідне для життя. Адже без них йому було б сумно та самотньо.

Якщо ви помітите на галявині Крота, варто лише трохи зачекати, як поряд з ним з’являться Їжачок із Зайцем. Якщо ж вам зустрінеться Їжачок — знайте, що десь поблизу Заєць або Кріт.

Тому що Кріт, Їжачок та Заєць — давно вже вірні друзі. Коли вони разом, їм нічого не страшно, і світ здається чудовим.

Одного ранку Кріт з Їжачком ласували суницями і чекали на Зайця, який блукав невідомо де. Несподівано ліс дивно зашумів, гілки дерев затремтіли й злякали тисячі птахів, які почали шугати між деревами.

Спочатку друзі подумали, що починається гроза, але невдовзі зрозуміли, що це не так. Земля тряслася все сильніше. Що сталося? Їжачок ліг на траву і приклав вушко до землі.

— Послухай, який дивний гуркіт, — сказав він Кротові. – Мені це зовсім не подобається!

І справді, під землею чути було гуркіт і цей гуркіт наближався до них. З мурашника почали вибігати розтривожені мурашки, вони поспішали кудись сховатися.

Намагаючись встигнути за ними, щодуху повз хробачок.

— Тікайте звідси швидше! – кричав він усім. — Воно насувається на нас, про це сказала сойка!

— Ми маємо дочекатися Зайця. — пояснив Кріт. — Він шукатиме нас тут.

Вони стояли на тому самому місці і з нетерпінням видивлялися свого друга. Зрештою Заєць з’явився! Він стрімко мчав до них, продираючись крізь чагарник, і в один стрибок зник у дуплі старого дерева, де жив усе життя.

— Що з ним? — злякався Їжачок.

— Можна подумати, що він з нами й незнайомий зовсім, — здивувався Кріт. — Ходімо до нього.

Вони постукали по дереву:

— Заєць, це ми, що сталося?

Заєць висунув із дупла перелякану мордочку:

— По-по-чекайте, зараз у-у-у-с-с-е по-побачите, — заїкався вухатий і показував лапкою уперед. — Подивіться! Вже наближається.

І справді видовище було страшне. Дерева одне за одним падали на землю, наче їх косила якась величезна коса. Машини з ревом продиралися вперед і знищували все на своєму шляху.

У траві майнула перелякана миша зі своїми мишенятами.

— Що ж ви тут стирчите, — пискнула вона. — Чекаєте, поки вас проковтнуть ці чудовиська?

А троє друзів безпорадно спостерігали, як ліс на їхніх очах перетворювався на голу рівнину. Від ревіння моторів і завивання пил у них гидко гуділо у вухах. Коли впало останнє дерево, звуки почали поступово віддалятися і нарешті стихли.

Несподівано тиша здалася звіряткам ще зловіснішою, ніж оглушливе виття машин. Куди не подивишся — скрізь нежива порожнеча.

Лишилися лише одні пеньки та повалені дерева, мертві колоди, які ще вранці були лісом, переповненим життям. І від старого дерева, в якому жив Заєць, залишилися лише спиляний стовбур та пеньок.

— Ми залишилися тут самі? – схлипнув Кріт.

Заєць звісив вуха і розплакався.

– Перестань ревіти, сльозами горю не поможеш, – взяв себе в руки Кріт. — Поки ми разом, з нами нічого не станеться!

Тільки друзі отямилися, як загуркотіли нові машини. Вони приїхали, щоб вивезти зрубані дерева.

— Куди нам тепер сховатися від дощу? Де нам тепер грати у хованки? Де нам знайти прохолодну тінь, якщо буде спека? — голосили звірятка і, згадавши рідний ліс, заплакали.

Раптом пролунало бурчання мотору звідкись зверху.

– Це знову вони! – Закричав Заєць. — Вони навчилися літати!

— Нам треба сховатися, — затремтів Їжачок і згорнувся в клубок. — Сидіть тихо, може нас і не помітять.

— Ну, чого ви знову злякалися, — сказав Кріт. — Адже це лише гелікоптер, який іноді літав над нашим лісом.

Тим часом гелікоптер вже приземлився між пнями, мотор стих.

Дверцята його відчинилися, на сходинках трапу з’явилися музиканти. Тишу порушили гучні звуки бравурного маршу.

Слідом за музикантами вийшли святково одягнені чоловіки у капелюхах. У одного з них, який виглядав особливо поважно, були білі вуса і борода, він особисто тягнув візок з великим прямокутним каменем. За ним йшов ще один з молотком у руці. Третій ніс пляшку шампанського.

Тепер наші друзі вже з цікавістю спостерігали за музикантами, які розташувалися між пеньками, продовжуючи награвати урочисті марші.

Нарешті музика стихла і люди зайнялися каменем. Спочатку вони зняли його з візка, поклали на землю, потім всі по черзі постукали по ньому молотком. Після цього найповажніший із них, з бородою, промовив над каменем промову.

І тільки він її закінчив, третій підняв пляшку і з розмаху розбив її об камінь! Бризнув фонтан шипучої рідини, що людей чомусь дуже розвеселило.

— Хай живе майбутнє місто! — вигукнули вони.

— Вони сказали, що тут буде місто! — з жахом вигукнув Кріт.

І церемонія, яку наші друзі ще хвилину тому спостерігали з таким інтересом, зовсім перестала їх цікавити.

Музиканти ще раз зіграли туш і в тиші, що настала, люди почули щось схоже на стримувані ридання. І тут вони побачили на пеньку трьох звірят, що тремтіли від страху. Люди здивовано переглянулися.

— Звідки вони тут взялися? — знизав плечима чоловік із молотком. — Адже тут тепер тваринам нічого робити!

Сторінки: 1 2 3 4 5

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крот в городе”
Йозеф Навотни
Видавництво: “Артия ”
м. Прага, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: