TOU

Кріт у місті

Йозеф Новотни

— Ходімо до них. Потрібно пояснити цим дивакам, що вони мають звідси піти, — рішуче заявив білобородий.

Вони підійшли до пенька, але звірята ображено відвернулися від них. Один із трьох, що прилетіли, обійшов пень і сказав їм:

– Більше вам тут залишатися не можна, вам доведеться летіти з нами.

Друзі на нього навіть не глянули.

Люди нарешті зрозуміли, що вмовити звірят їм не вдасться і всерйоз задумалися, як бути. Потім один із них написав щось на аркуші паперу, поставив печатки, а всі інші цей папір підписали.

— Ми залишаємо вам дуже важливий документ, — сказав бородатий. — Якщо ви хочете тут жити, не загубіть його! – І він простяг папір приятелям.

Друзі, однак, не рушили з місця, а на документ навіть не глянули. Людина поклала папір на пеньок і повернулася до інших. Вони вже чекали на нього біля трапу.

Гелікоптер відлетів, і тільки тоді наші приятелі почали з цікавістю розглядати папірець, списаний усякими там літерами і проштампований усякими печатками. Вони крутили папір у лапках і хмурилися, з недовірою розглядаючи незрозумілі каракулі і печатки, які для них нічого не значили.

За кілька днів вони знову почули гудіння моторів. Цього разу машини були ще потужнішими і працювали з жахливим гуркотом.

Вишикувавшись в один ряд, вони всі одночасно рушили вперед. З моторошним виттям машини вступали в бій з усім, що зустрічалося на їхньому шляху: перевертали груди глини, одним махом викорчовували з землі пні і відразу розщеплювали їх.

Притиснувшись один до одного, друзі з тривогою чекали, що буде далі. І тут Заєць згадав про документ, який їм дали поважні люди, і почав розмахувати цим папером.

Машина, що проїжджала повз, зупинилася, і з неї вискочив водій.

— Що це ви тут робите? Хто вас привів сюди? – здивувався він.

– Ніхто. Ми тут живемо, – сказав Кріт. — Бо ми тут народилися.

Водій узяв документ і почав читати. Він то посміхався, то бубонів собі щось під ніс і хитав головою.

– Гаразд, я все влаштую, можете на мене покластися, – сказав він нарешті, віддав честь і повернувся до машини.

Бульдозери, завиваючи, продовжували свою роботу, але до пенька наших приятелів жоден з них уже не наважувався наблизитися.

– Урраа! Хай живе документ! — раділи друзі. – Він нас врятував! Тепер уже нас ніхто не чіпатиме!

Місцевість навколо перетворювалася на очах. Десятки самоскидів привозили та звалювали тисячі штук цегли, мішки з цементом, панелі та ще багато дивовижних речей, які наші друзі бачили вперше у житті.

З’явилися кухні на колесах, і санітарна машина. Прораб будівництва розпорядився знести пеньок, але після ознайомлення з документом вибачився і сказав, що все гаразд. Більше наших звіряток ніхто не турбував.

Щодня друзі спостерігали, як різні предмети на будмайданчику складаються, з’єднуються та виростають угору. Пеньок обступали стіни високих будинків, серед яких звірята почувалися безпорадними та самотніми. Їм здавалося, що їхній острівець, їхній пеньок з кожним днем дедалі меншає.

Робота навколо кипіла, з усіх боків лунав гуркіт, брязкіт і скрип. Зовсім поряд з ними миготіли кирки і лопати, муляри возили візки, навантажені цеглою, просто в вуха звірятко стукали гучні молоти.

— Я хочу спати, — бурчав Заєць, стомлено притуляючись до Їжачка.

– Обережно! — закричав Їжачок. — Я ж впаду, і ми всі закінчимо життя в цій грязюці!

Але ось гуркіт стих, і на свіжопокладений асфальт тротуару, важко пихкаючи, в’їхав дорожній каток і став повільно наближатися до пенька. Під’їхавши майже впритул, він зупинився.

— Що вам тут треба? — сердито спитав водій.

— Про це ви дізнаєтесь, коли прочитаєте ось це, — сказав Кріт і простяг йому папір.

Водій, щоправда, був незадоволений, що його затримують, але все ж таки вийшов з машини і прочитав документ.

— У житті нічого подібного не чув… Тут будується місто, а хтось клопочеться про притулок для звірят, — бурчав водій. — Ні, тут треба щось зробити.

— Що буде з нами? — допитувався Кріт, але водій не слухав його. З хвилину він роздумував, потім повернувся до своєї машини, там у нього був телефон, і зателефонував до поліції.

Невдовзі на вказане водієм місце приїхав поліцейський. Він з подивом розглядав звірят і повторював те саме, що й усі люди до нього:

— Нічого такого я ще не бачив.

— Як ви потрапили сюди? — суворо спитав він. — Хіба ви не знаєте, що тут вам не місце?

Коли ж поліцейський прочитав документ, то винувато посміхнувся звіряткам і сказав:

– Ваш документ у порядку. Ми обіцяємо вам дотримуватись усього, що написано в ньому. Ніхто вас не скривдить і ніхто не забере у вас пеньок! А тепер мені треба дещо узгодити.

Поліцейський поїхав. Звірятка дивилися один на одного — тільки тепер вони зрозуміли, що було написано в їхньому чарівному документі.

Через деякий час на місце прибула поліцейська машина, з неї вийшов уже інший поліцейський і попрямував до друзів.

— Ні про яку заборону в документі не сказано, — говорив він сам собі, читаючи папір. — Одже пеньок може перебувати в будь-якому місці.

— Що ви збираєтесь робити з нами? — спитав Кріт.

— Скоро побачите самі. — сказав поліцейський і озирнувся. — Та ось вони вже їдуть сюди…

– Що їде? Хто їде? — сполошився Заєць, але перед ним уже зі скреготом зупинився автокран. Його стріла рушила в бік пенька, величезні щелепи ковша міцно вчепилися в пеньок і разом зі зляканими звірятками підняли його вгору.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крот в городе”
Йозеф Навотни
Видавництво: “Артия ”
м. Прага, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: