TOU

Кріт у місті

Йозеф Новотни

— Ой, боюсь! – захникав Їжачок.

Заєць тільки попискував, а Кріт весь час розмахував папером, повторюючи, «Ніхто не сміє нас образити, ніхто не сміє…»

Зрештою кран опустив свій незвичайний вантаж на дах поліцейської машини. Звірятка з полегшенням зітхнули.

— Ось бачите, ніхто нас і не скривдив! Ми ще й на даху проїдемося, — підбадьорював Кріт своїх друзів.

Невдовзі машина пригальмувала біля найвищого будинку. Кілька поліцейських, насилу піднявши пень, потягли його вгору сходами. Зупинившись перед якимись дверима і опустивши пеньок, вони зрозуміли, що ці двері для нього надто вузькі.

— Це поправимо, — сказав один із них і покликав людину з ручною пилкою. Коріння пня було одразу спиляне і в мить ока він перетворився на обрубок колоди, який Їжачок із Зайцем закотили в кімнату і поставили перед столом самого начальника. Кріт йшов попереду і розмахував уже трохи пом’ятим документом.

— Сідайте та влаштовуйтесь зручніше, — сказав привітно начальник і показав на просторе крісло.

Він запропонував друзям шоколадні цукерки, сам став уважно вивчати документ.

Друзі гризли шоколад і з цікавістю оглядалися навколо, забувши про свої недавні страхи.

– Мені тут подобається! — посміхався Заєць. — Тут тихо й нема жодних машин.

Найбільше звіряткам сподобалися різнокольорові телефони, кольорові олівці та фломастери, яких було багато.

Начальник дочитав свої папірці і почав набирати номери телефонів та роздавати доручення.

Незабаром на сходах сусіднього висотного будинку з’явилося багато робітників у комбінезонах. Вони несли драбини, ящики, інструменти, відра, шланги та декілька дуже великих пакунків. На останньому поверсі всі вони зникли за дверима.

— Ви поки що почекайте тут, — вирішив начальник. — Настане час, і ви теж підніметеся нагору.

Поки друзі-приятелі нетерпляче крутилися в кріслі, з останнього поверху сусіднього будинку долинали звуки пили і стукіт молотка, якесь шипіння і скрипіння, іноді лунали людські голоси.

– Тобі це не здається дивним, – шепотів Їжачок на вухо Кроту – Ти тільки послухай!

— Легше, сонце впустиш! Підрівняй його гарненько!

— Та й папороть підфарбуй трохи, — почувся голос, у якому лунав докір. — Ти що, ніколи в лісі не був?

— З небом порядок, маестро…

Звірята прислухалися до загадкових уривків фраз і запитливо дивилися на начальника, який читав якийсь папір.

— Вибачте, будь ласка, — несміливо почав Кріт. — Ми хотіли б спитати…

— Потерпіть ще трішки, — усміхнувся начальник. — Вам готується великий сюрприз!

— Шланг треба як слід закріпити!

— Обережно! Не поспішайте, як би ялинка не тріснула!

І ось уже зовсім скоро за звірятками прийшов один із робітників. Він підвів приятелів до самих дверей і сказав:

— Прошу вас, панове, проходьте! З цієї хвилини ви стали шановними мешканцями цього будинку. Ми намагалися зробити все так, щоб вам тут було добре. Якщо ви бажаєте поїсти або попити, натисніть на жовту кнопку. Ми передбачили абсолютно все… Ці ключі ми, звичайно, вручаємо вам.

Друзі залишились самі. Спочатку вони розгублено розглядали зелений газон та сонце, підвішене під блакитним небом. У гілках ялинки гойдалося пташине гніздечко, на галявині росли гриби та кущики чорниці.

Підбігши до вікна, вони побачили внизу багато-багато великих і маленьких, і зовсім маленьких жуків, які швидко пересувалися.

— Ой, це ж машини! — вигукнув Їжачок.

— А ці крапочки — люди! – додав Заєць. — Як дивно вони бігають туди – сюди…

Від незвичної висоти їм раптом стало не по собі, і вони вирішили краще оглянути своє нове житло.

— Ой, дивіться: кротовий горбок! — зрадів Кріт і стрибнув на земляний горбок, але підлетів під стелю.

Заєць доторкнувся до гриба, а той раптом виліз з протилежного боку, так що вийшла ніби повітряна кулька.

Кріт хотів зірвати квітку, але вона чомусь витягнулася мало не в ниточку і підкинула Крота у повітря

— Яка смішна галявина! — здивувався Їжачок. — Давайте гойдатися!

Деякий час приятелі розгойдувалися на гілках, літали повітрям з дерева на дерево і стрибали газоном, який підкидав їх до самого сонечка.

— Як тут гарно! — усе стрибав і стрибав Заєць, а Їжачок раптом засмутився.

— Красиво гарно, тільки надувне це все – зітхнув він. — Якби тут був хоча б наш пеньок…

— Чи не поїсти нам? — перебив його Кріт. — Щось мені вже їсти хочеться.

— Мені також, — підтримав його Заєць. – Та ще й як! Потрібно натиснути зелену кнопку.

— Не зелену, а жовту! – сказав Кріт і натиснув на жовту кнопку.

Спершу нічого не було. Звірятка недовірливо дивилися на панель з кнопкою і чекали, що буде далі.

— Мабуть, наговорили мішок вовни, щоб тільки нас позбутися! – З підозрою в голосі сказав Їжачок. – І ніякої тобі їжі…

— Ой, дивіться! – закричав Заєць і показав не двері. – Нам уже все принесли!

У дверях стояв дядько з двома кошиками, повними ласощів. Він розклав усю цю смакоту перед друзями, побажав їм приємного апетиту та вийшов. Кріт, Їжачок та Заєць кинулися до їжі з такою жадібністю, що навіть забули подякувати.

— Стривай, Заєць. — схаменувся Їжачок. — Не їж ти цієї моркви!

— Чому це я не повинен її їсти? — здивувався Заєць.

— Тому що вона не справжня, мабуть, з паперу чи гуми. — сумно сказав Їжачок. — Я вже краще нічого не їстиму і залишуся голодним, нема чого мені ковтати надуті морквини або там груші…

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крот в городе”
Йозеф Навотни
Видавництво: “Артия ”
м. Прага, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: