TOU

Кріт у місті

Йозеф Новотни

— Почекай трошки, ми з Зайцем спробуємо і скажемо, — потішив його Кріт.

Кріт відкусив від яблука, а Заєць взявся за моркву. Обидва з насолодою хрумкали і переконували Їжачка, що він без страху може приєднатися до бенкету.

— Нічого смачнішого в житті не їв! — казав Їжачок щоразу, як тільки з’їдав нові ласощі.

— Якщо так буде щодня, нам і мріяти більше нема про що, — бурмотів задоволений Заєць із набитим ротом.

– Ой, у мене більше не лізе. – потягнувся Кріт. – Я зовсім об’ївся! Тепер треба попити, у нас є малиновий сік.

Кріт вийняв із кошика пляшку, в корок якої вже було вкручено штопор. Заєць з Їжачком тримали пляшку, а Кріт намагався висмикнути з неї корок. Корок тримався в пляшці міцно і нізащо не хотів витягуватися.

Після чергової спроби штопор разом із корком раптом вискочив із пляшки, і Кріт відлетів прямо до алеї з ялинок.

Дерева відштовхнули його і він швидко полетів назад. Пролетівши в повітрі, Кріт зі штопором у лапках впав в траву, і тут пролунав вибух.

Бух! Ба-бах! Лісова галявина трісла, як міхур, і від неї залишилися дрібні клапті.

Кріт висів під стелею на шматках сонечка. Внизу серед залишків ялинок та газону, розбитих пляшок із соком та залишків овочів та фруктів застигли Заєць та Їжачок. Вони так налякалися, що не одразу помітили Крота, що хитався під стелею.

— Він же впаде! – Закричав Заєць. — Це все обірветься!

Але не встиг він схопитися на ноги, як Кріт опинився внизу.

— Ти не поранився? — дбайливо розпитували його, але Кріт тільки лапкою махнув.

— Що ж нам робити? — роздумував Заєць уголос. — Кроте, ти чому мовчиш?

— А чому я маю вирішувати один? – насупився Кріт. — Та й все одно я зараз нічого не придумаю, бо жахливо пити хочу…

— Може, нам швидше втекти? – Запропонував Їжачок. — А раптом хтось чув цей гуркіт…

— Ти, мабуть, маєш рацію. — втомлено погодився Кріт. — Не треба, щоби нас тут бачили. А ти, Їжаче, дивись, кігтями не стукай!

На щастя, на сходах нікого не було, скрізь було спокійно, чулося лише слабке гудіння ліфта. Приятелі мчали сходами з такою швидкістю, що ліфт за ними не встигав.

Вони опинилися на тротуарі і спостерігали за вуличним рухом. По обидва боки мчали машини і залишали за собою цілі хмари диму і вихлопних газів. Усі троє почали покашлювати.

— Ой, я скоро задихнусь! — жалібно сказав Заєць, закриваючи лапками носик

— Заєць, ти тут? — озвався Кріт. — Щось я тебе не бачу.

Заєць обернувся і побачив, що його друзі зникли за завісою чорного диму. Коли дим трохи розвіявся, перед ними зупинилася синя машина і пустила в ніс чергову порцію їдкого диму.

— Не дими мені під ніс! — закричав Заєць на синю машину, але його голос потонув у реві мотора.

— Спробуймо його заткнути чимось. — Запропонував Кріт. — Може, вона перестане диміти?

Кріт озирнувся і побачив корок, що виглядав зі сміттєвого бака, витяг його і застромив у вихлопну трубу.

На світлофорі якраз загорілося зелене світло і машини помчали вперед. Тільки синя не могла зрушити з місця. Після кількох невдалих спроб її власник вийшов і почав шукати поломку.

Він відкрив капот і довго шпортався в моторі, розбирав і збирав деталі і сердито бурчав собі під ніс. Біля нього проїжджали десятки мішин, залишаючи з собою хвости отруйного диму.

— Ось воно що, — сказав у роздумі Кріт. — Раз машина не може диміти, то й їхати не може. От би з ними з усіма зробити так само!

Тут поряд з ними, перед м’ясною крамничкою, зупинилася вантажівка з копченими сардельками-шпекачками.

— Бачите шпекачки? – показав Кріт. — Вам нічого не спадає на думку?

— Ой, я вже знаю! — зрадів Їжачок. — Ми це зараз і зробимо?!

— Ти, головне, не кричи, — скомандував Кріт. — А то це для нас погано скінчиться.

Водій і вантажник увійшли до крамнички і, здається, не думали повертатися.

Приятелі обережно озирнулися, схопилися за кінець мотузочки, на яку були нанизані сердельки – шпекачки і почали витягати з машини всю в’язку.

Вони все тягли і тягли в’язку, як якусь важку нескінченно довгу змію, поки не дотягли її до великої стоянки, яка була забита безліччю машин різних марок.

— Потрібно розподілити роботу, — вирішив Кріт. — Так у нас швидше вийде. Ти, Заєць, шпекачки відривай, ти, Їжачку, подавай, а я затикатиму вихлопні труби.

У місячному світлі Кріт за допомогою своїх друзів терпляче і дуже старанно засовував у кожну вихлопну трубу по одній шпекачці. І ось годинник пробив північ і залишилося лише кілька машин у задньому ряду. Ура! Остання!

Цієї ночі друзі так і не стулили очей, а з нетерпінням чекали на ранок.

Зранку на стоянці зчинився жахливий переполох.

Жодна машина не могла рушити з місця! Нещасні автомобілісти копирсалися в моторах, підливали бензинчику, натискали на все педалі по черзі, то послаблювали, то підкручували гвинтики та болтики, але ніяк не могли зрушити з місця.

— Слово честі, ніхто з нас ніколи б нічого такого не зробив, — сказав один із водіїв і закотив очі. — На мою думку, це витівки цих… ну, з літаючих тарілок. Вони, мабуть, і зараз за нами підглядають!

— Називайте їх, шановний, як хочете, але всі зі мною, мабуть, погодяться, що цю штуку нам влаштували ті ще негідники! – Сказав інший водій.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крот в городе”
Йозеф Навотни
Видавництво: “Артия ”
м. Прага, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: