TOU

Кріт у місті

Йозеф Новотни

– Як класно, ще жодна машина не зрушила з місця! — радів Їжачок. – Хоч разок зітхнемо спокійно!

— Ходімо звідси, поки вони не зрозуміли, в чому річ, — сказав Кріт.

Друзі пішли дивовижно тихими, привітними вулицями. Ніде й сліду не залишилося після вчорашнього диму, неприємного запаху та ревіння моторів.

— Та хай вони хоч луснуть із злості! — вигукнув раптом Заєць і зробив на радостях чудовий стрибок.

Усі троє насвистували, сміялися, підстрибували та підскакували.

Але за ними щось зловісно загуділо, звуки швидко наближалися.

– Ой! Це вони! Біжимо швидше! — закричали друзі з переляку.

Лавина машин мчала до центру міста, водії надолужували втрачений час і тиснули на всі педалі зі злості на шпекачки, які зрештою знайшов один із них.

Кріт, Заєць і Їжачок бігли щодуху вулицею, намагаючись знайти захист від залізних коробок, що неслися за ними, і їх розлючених власників.

– Подивіться! Тут відчинено! – крикнув спостережливий Заєць.

Всі троє вбігли у двері, але тут же натрапили на відро, щітку та ганчірку. Заєць не встиг пригальмувати і влетів просто у відро, так що вода розхлюпалася на всі боки.

— Що це ви тут витворяєте? — закричала тітка, яка працювала прибиральницею. — Хто це має за вами прибирати? Ось хуліган, відшльопати б тебе як слід!

— Ой, тітонько, пустіть, ми так поспішаємо! — сказав Кріт і подав їй документ.

Тітонька прочитала його, з подивом переводячи очі з одного з друзів на другого, потім усміхнулася і запросила зайти до під’їзду.

Приятелі блискавкою примчали до ліфта, зачинили двері, але не було так просто…

— Нам не дотягнутися до нижньої кнопки, — сказав Кріт. — А нам треба нагору…

— Ну ні, я на вулицю нізащо повернуся, — твердо заявив Заєць.

— Ага, придумав, — зрадів Кріт. — Виявляється, просто. Їжачку, підсади мене на Зайця!

З голови Зайця Кріт легко дістався до верхньої кнопки. І нарешті ліфт рушив.

— Тут нас ніхто не знайде, — сказав Кріт, коли вони з горища вилізли на дах.

Навколо височіли величезні будинки, прикриті густою сірою димовою завісою, що коливалася над усім містом. Сонце ледь просвічувало крізь неї.

Приятелі дивилися в бездонну глибину перед собою і раптом ними опанувало почуття, що це місто ніколи не випустить їх зі своїх бетонних обіймів.

Раптом Їжачок застрибав як ненормальний, показуючи на небо і закричав:

— Он, подивіться! Он вони летять!

— Знову якась машина, а то й ще гірше. — похмуро сказав Заєць, уперто дивлячись собі під ноги.

Але тут почав підстрибувати, кричати і розмахувати лапками Кріт.

– Лебеді! Це ж лебеді!

Зачаровано дивився він, як три шляхетні білі птахи вільно ширяють у повітрі.

— Летіть до нас! Ви нас чуєте? Лише на хвилинку! – кричав Заєць.

Лебеді помітили їх, потім стали знижуватись і нарешті приземлилися на даху біля друзів.

— Нещодавно тут були наші рідні місця. – Розповідав Кріт. — А тепер тут місто й не ростуть дерева, не тече річка… Місто збудували люди лише для себе та для своїх машин.

— Тут зовсім нема чим дихати … — сказав Їжачок.

Лебеді слухали уважно та серйозно кивали головами. Далі їм можна було нічого пояснювати.

— Сідайте, — сказали вони трьом приятелям. — Та добре тримайтеся.

Кріт наостанок викинув стертий вже документ, і всі разом посідали на спини своїх рятівників.

Поки друзі летіли, вони мріяли про краї, де немає ні труб, ні бетонних стін, де росте величезний світлий ліс, ясно світить сонечко і щоранку на траву падає духмяна роса. Уявляли собі запашну галявину, на якій їм не потрібен буде важливий документ — і потроху забували про сірі, брудні вулиці та ревіння працюючих моторів.

Там вони нарешті почують спів птахів, порадіють яскравим метеликам і цілими днями гратимуть один з одним. І знову їм добре житиметься на білому світі.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крот в городе”
Йозеф Навотни
Видавництво: “Артия ”
м. Прага, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: