ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Крокодил Гена і його друзі

Казки Едуарда Успенського

Вступ, який можна і не читати

Напевно, у кожного з вас, діти, є своя улюблена іграшка. А може бути, навіть дві або п’ять.
У мене, наприклад, коли я був маленьким, було три улюблених іграшки: величезний гумовий крокодил на ім’я Гена, маленька пластмасова лялька Галя і незграбний плюшевий звір з дивною назвою – Чебурашка.
Чебурашку зробили на іграшковій фабриці, але зробили так погано, що неможливо було сказати, хто ж він такий: заєць, собака, кішка чи взагалі австралійський кенгуру? Очі у нього були великі і жовті, як у пугача, голова кругла, як в зайця, а хвіст коротенький і пухнастий, такий, який буває зазвичай у маленьких ведмежат.
Мої батьки стверджували, що Чебурашка – це невідомий науці звір, який водиться в жарких тропічних лісах.
Спочатку я дуже боявся цього невідомого науці Чебурашку і навіть не хотів залишатися з ним в одній кімнаті. Але поступово я звик до його дивної зовнішності, подружився з ним і став любити його не менше, ніж гумового крокодила Гену і пластмасову ляльку Галю.
З тої пори пройшло дуже багато часу, але я все одно пам’ятаю своїх маленьких друзів і ось написав про них цілу книгу.
Зрозуміло, в книзі вони будуть живі, а не іграшкові.

Розділ перший
В одному густому тропічному лісі жило собі дуже кумедне звірятко. Звали його Чебурашка. Вірніше, спочатку його ніяк не звали, поки він жив у своєму тропічному лісі. А назвали його Чебурашкою потім, коли він з лісу виїхав і зустрівся з людьми. Адже це люди дають звірам імена. Це вони сказали слону, що він слон, жирафу – що він жираф, а зайцю – що він заєць.
Але слон, якби подумав, міг би здогадатися, що він слон. Адже у нього  дуже просте ім’я! А як звірові з таким складним ім’ям, як гіпопотам? Піди здогадайся, що ти не ги-потам, не по-потам, а саме гіп-по-потам.
Так ось і наш звірок; він ніколи не замислювався над тим, як його звуть, а просто жив собі та жив в далекому тропічному лісі.

Одного разу він прокинувся вранці рано, заклав лапки за спину і пішов трохи погуляти і подихати свіжим повітрям.
Гуляв він собі, гуляв і раптом біля великого фруктового саду побачив кілька ящиків з апельсинами. Не довго думаючи, Чебурашка забрався в один з них і почав снідати. Він з’їв цілих дві апельсини і так об’ївся, що йому важко стало рухатися. Тому він прямо на фруктах і ліг спати.
Спав Чебурашка міцно, він, звичайно, не чув, як підійшли робітники і забили всі ящики.
Після цього апельсини разом з Чебурашкою повантажили на корабель і відправили в далеку подорож.

Ящики довго плавали по морях і океанах і в кінці кінців опинилися у фруктовому магазині дуже великого міста. Коли їх відкрили, в одному апельсинів майже не було, а був тільки товстий-претовстий Чебурашка.
Продавці витягли Чебурашку з його каюти і посадили на стіл. Але Чебурашка не міг сидіти на столі: він занадто багато часу провів в ящику, і у нього затекли лапки. Він сидів, сидів, дивився на всі боки, а потім узяв та й чебурахнувся зі столу на стілець. Але і на стільці він довго не всидів – чебурахнувся знову. На підлогу.
– Фу-ти, Чебурашка який! – сказав про нього директор магазину. – Зовсім не може сидіти на місці!
Так наш звір і дізнався, що його ім’я – Чебурашка.
– Що мені з тобою робити? – запитав директор. – Не продавати ж тебе замість апельсинів?
– Не знаю, – відповів Чебурашка. – Як хочете, так і робіть.
Директору довелося взяти Чебурашку під пахву і віднести його в головний міський зоопарк.

Але в зоопарк Чебурашку не прийняли. По-перше, зоопарк був переповнений. А по-друге, Чебурашка виявився абсолютно невідомим науці звіром. Ніхто не знав, куди ж його помістити: чи то до зайців, чи до тигрів,  чи взагалі до морських черепах.
Тоді директор знову взяв Чебурашку під пахву і пішов до свого далекого родича, також директору магазину. У цьому магазині продавали уцінені товари.
– Ну що ж, – сказав директор номер два, – мені подобається цей звір. Він схожий на браковану іграшку! Я візьму його до себе на роботу. Підеш до мене?
Піду, – відповів Чебурашка. – А що мені треба буде робити?
– Треба буде стояти у вітрині і привертати увагу перехожих. Зрозуміло?
– Зрозуміло, – сказав звір. – А де я буду жити?
— Жити?.. Та хоч би і ось тут! — Директор показав Чебурашці стару телефонну будку, що стояла біля входу до магазину. – Це і буде твій дім!
Так  і залишився Чебурашка працювати у цьому великому магазині та жити у цьому маленькому будиночку. Безумовно, цей будинок був не найкращим у місті. Зате під рукою у Чебурашки завжди був телефон-автомат, і він міг дзвонити кому хочеш, прямо не виходячи з власного будинку.
Правда, поки йому не було кому дзвонити, але це його анітрохи не засмучувало.

Розділ другий
У тому місті, де опинився Чебурашка, жив та був крокодил на ім’я Гена. Щоранку він прокидався в своїй маленькій квартирі, вмивався, снідав і йшов на роботу в зоопарк. А працював він в зоопарку … крокодилом.
Прийшовши на місце роботи, він роздягався, вішав на цвях костюм, капелюх і тростину і лягав на сонечку біля басейну. На його клітці висіла табличка з написом:

Африканський крокодил Гена.
Вік п’ятдесят років.
Годувати і гладити дозволяється.

Коли закінчувався робочий день, Гена ретельно одягався і йшов додому, в свою маленьку квартиру. Удома він читав газети, курив люльку і весь вечір грав сам із собою в хрестики-нулики.
Одного разу, коли він програв сам собі сорок партій поспіль, йому стало дуже і дуже сумно.
«А чому я весь час один? – подумав він. – Мені треба обов’язково завести собі друзів ».
І, взявши олівець, він написав таке оголошення:

МОЛОДИЙ КРАКОДИЛА П’ЯТДЕСЯТИ РОКІВ
ХОЧЕ ЗАВЕСТИ СЕБЕ ДРУЗІВ.
З ПРОПОЗИЦІЯМИ ЗВЕРТАТИСЯ
ВЕЛИКА ПИРІЖКОВА ВУЛИЦЯ, БУДИНОК 15, КОРПУС И.
ДЗВОНИТИ ТРИ З ПОЛОВИНОЮ РАЗИ.

Того ж вечора він розвісив оголошення по місту і почав чекати.

Розділ третій
На другий день пізно ввечері до нього в двері хтось подзвонив. На порозі стояла маленька, дуже серйозна дівчинка.
— У вашому оголошенні, — сказала вона, — аж три помилки.
– Не може бути! – вигукнув Гена: він думав, що їх  вісімнадцять. – Які ж?
– По-перше, слово «крокодил» пишеться через «о», а по-друге, який  ви молодий, коли вам п’ятдесят років?
– А крокодили живуть триста років, тому я ще дуже молодий, – заперечив Гена.
– Все одно – треба писати грамотно. Давайте знайомитися. Мене звуть Галя. Я працюю в дитячому театрі.
– А мене звуть Гена. Я працюю в зоопарку. Крокодилом.
– А що ми будемо зараз робити?
– Нічого. Давайте просто поговоримо.

Але в цей час в двері знову подзвонили.
– Хто там? – запитав крокодил.
– Це я, Чебурашка! – І в кімнаті з’явився якийсь невідомий звір. Він був коричневий, з великими виряченими очима і коротким пухнастим хвостом.
– Хто ви такий? – звернулася до нього Галя.
– Не знаю, – відповів гість.
– Зовсім-зовсім не знаєте? – запитала дівчинка.
– А ви, бува, не ведмежа?
– Не знаю, – сказав Чебурашка. – Може бути, я ведмежа.
– Ні, – втрутився крокодил, – він навіть ні крапельки не ведмежа. У ведмедів очі маленькі, а у нього он які великі!
– Так, може бути, він цуценя! – задумалася Галя.
– Може бути, – погодився гість. – А цуценята лазять по деревах?
– Ні, не лазять, – відповів Гена. – Вони більше гавкають.
– Ось так: гав-гав! – прогарчав крокодил.
– Ні, я так не вмію, – засмутився Чебурашка. – Значить, я не цуценя!
– А я знаю, хто ви такий, – знову сказала Галя. – Ви, напевно, леопард.
– Напевно, – погодився Чебурашка. Йому було все одно. – Напевно, я леопард!
Леопардів ніхто не бачив, тому все відійшли подалі. На всяк випадок.
– Давайте подивимося в словнику, – запропонувала Галя. – Там всі слова пояснюються, на будь-яку букву.
Давайте подивимося в словнику, – погодився Чебурашка. – А на яку букву будемо дивитися?
– На букву «РР-РР-РРИ», – сказала Галя, – тому що леопарди РР-РР-РРИЧАТЬ.
– І на букву «К», – додав Гена, – тому що леопарди К … УСАЮТЬСЯ.
Звичайно, Галя і Гена були обоє неправі, тому що леопарда треба було дивитися не на букву «РР-РР-РРИ» і не на букву «К», а на букву «Л».
Адже він  ЛЕОПАРД, а не РР-РР-РРИОПАРД і тим більше не К … ОПАРД.
– Але я не ричу і не кусаюсь, – сказав Чебурашка, – значить, я не леопард.
Після цього він знову звернувся до крокодила:
– Скажіть, а якщо ви так і не дізнаєтеся, хто я такий, ви не станете зі мною дружити?
– Чому? – відповів Гена. – Все залежить від вас. Якщо ви будете хорошим товаришем, ми будемо раді подружитися з вами. Правильно? – запитав він у дівчинки.
– Звичайно! – погодилася Галя. – Будемо дуже раді!
– Ура! – закричав Чебурашка. – Ура! – і підстрибнув мало не до самої стелі.

Розділ четвертий
А що ми будемо зараз робити? – запитав Чебурашка, після того як всі перезнайомилися.
– Давайте грати в хрестики-нулики, – сказав Гена.
– Ні, – сказала Галя, – давайте краще організуємо гурток «Умілі руки».
– Але у мене немає рук! – заперечив Чебурашка.
– І у мене, – підтримав його крокодил. – У мене тільки ноги.
– Може нам організувати гурток «Умілі ноги»? – запропонував Чебурашка.
– Або «Умілий хвіст»? – додав крокодил.
– Але у мене, на жаль, немає хвоста, – сказала Галя.
І всі замовкли.

В цей час Чебурашка подивився на маленький будильник, що стояв на столі.
– А ви знаєте, вже пізно. Нам пора розходитися. – Йому зовсім не хотілося, щоб нові друзі вважали його нав’язливим.
– Так, – погодився крокодил. – Нам дійсно пора розходитися!
Насправді йому нікуди було розходитися, але зате він дуже хотів спати.
У цю ніч Гена, як завжди, спав спокійно.
Що стосується Чебурашки – він спав погано. Йому все не вірилося, що у нього з’явилися такі друзі.
Чебурашка довго крутився в ліжку, часто схоплювався і в задумі ходив з кутка в куток своєю маленькою телефонною будкою.

Розділ п’ятий
Тепер Гена, Галя і Чебурашка майже щовечора проводили разом. Після роботи вони збиралися у крокодила вдома, мирно розмовляли, пили каву і грали в хрестики-нулики. І все-таки Чебурашці не вірилося, що у нього нарешті з’явилися справжні друзі
– Цікаво, – подумав він одного разу, – а якби я запросив крокодила в гості, прийшов би він до мене чи ні? Звичайно, прийшов би – заспокоював себе Чебурашка. – Адже ми з ним друзі! А якщо ні?”
Щоб довго не роздумувати, Чебурашка зняв телефонную трубку і подзвонив крокодилу.
– Алло, Гена, привіт! – почав він. – Ти що робиш?
– Нічого, – відповів крокодил.
– Знаєш, що? Приходь до мене в гості.
– В гості? – здивувався Гена. – Навіщо?
– Каву пити, – сказав Чебурашка. Це було перше, що прийшло йому в голову.
– Ну що ж, – сказав крокодил, – я з задоволенням прийду.
“Ура!” – мало не закричав Чебурашка. Але потім подумав, що нічого тут особливого немає. Один товариш приходить в гості до іншого. І треба не кричати “ура”, а в першу чергу подбати про те, як його краще зустріти.
Тому він сказав крокодилу:
– Тільки ти захопи з собою, будь ласка, чашки, а то у мене немає ну ніякого посуду!
– Що ж, візьму. – І Гена став збиратися. Але Чебурашка подзвонив знову:
– Ти знаєш, виявляється, у мене і кавника немає. Візьми, будь ласка, свій. Я у тебе бачив на кухні.
– Добре. Візьму.
– І ще одне маленьке прохання. Забіжи по дорозі в магазин, а то у мене кава закінчилася.
Незабаром Чебурашка подзвонив ще раз і попросив, щоб Гена приніс маленьке відерце.
– Маленьке відерце? А для чого?
– Розумієш, ти підеш біля колонки і набереш води, щоб мені вже не виходити з дому.
– Ну що ж, – погодився Гена, – я принесу все, що ти просив.
Незабаром він з’явився в Чебурашки навантажений, як носій на вокзалі.
– Я дуже радий, що ти прийшов, – зустрів його господар. – Тільки я, виявляється, зовсім не вмію варити каву. Просто ніколи не пробував. Може ти візьмешся приготувати її?
Гена взявся за роботу. Він взяв дрова, розвів невеличке багаття біля будки і поставив кавник на вогонь. Через півгодини кава закипіла. Чебурашка був дуже задоволений.
– Як? Добре я тебе пригостив? – питав він у крокодила, проводжаючи його додому.
– Кава вийшла чудова, – відповідав Гена. – Тільки я попрошу тебе про одну послугу. Якщо ти ще раз захочеш пригостити мене, не соромся, приходь до мене додому. І говори, чим ти мене хочеш пригостити: чаєм, кавою або просто обідом. У мене вдома все є. І мені це буде набагато зручніше. Домовилися?
– Домовилися, – сказав Чебурашка. Він, звичайно, засмутився трохи тому, що Гена зробив йому зауваження. Але все одно був дуже задоволений. Адже сьогодні сам крокодил приходив до нього в гості.

Розділ шостий
На наступний вечір Чебурашка першим прийшов до крокодила. Гена в цей час читав. Він дуже любив чи-тати точні і серйозні книги: довідники, підручники або розклади руху поїздів.
– Послухай, – запитав Чебурашка, – а де ж Галя?
– Вона обіцяла сьогодні зайти, – відповів Гена.- Але її чомусь немає.
– Давай відвідаємо її, – сказав Чебурашка, – адже друзі повинні відвідувати один одного.
– Давай, – погодився крокодил.
Галю вони застали вдома, Вона лежала в ліжку І плакала.
– Я захворіла, – повідомила вона друзям.- У мене температура. Тому сьогодні в дитячому театрі зірветься вистава. Діти прийдуть, а вистави не буде.
– Вистава буде! – гордо сказав крокодил .– Я заміню тебе. (Колись у юності він займався в театральному гуртку.)
– Правда? Це було б здорово! Сьогодні йде “Червона Шапочка”, а я граю внучку. Ти пам’ятаєш цю казку?
– Звичайно пам’ятаю!
– Ну ось і чудово! Якщо ти добре зіграєш, ніхто не помітить підміни. Талант робить чудеса!
І вона дала крокодилу свій Червоненький беретик.
Коли діти прийшли в театр, вони побачили дуже дивний спектакль. На сцені з’явився Гена в червоній шапочці. Він йшов і наспівував:

Вулицями ходила
Велика крокодила.

Назустріч йому вийшов сірий вовк.
Здрастуй, Червона Шапочка, – сказав він завченим голосом і остовпів.
– Привіт, – відповів крокодил.
– Куди це ти прямуєш?
– Та так просто. Гуляю.
– Може бути, ти йдеш до своєї бабусі?
– Так, звичайно, – згадав крокодил. – Я йду до неї.
– А де живе твоя бабуся?
– Бабуся? В Африці, на березі Нілу.
– А я був впевнений, що твоя бабуся живе он там на узліссі.
– Точно! Там у мене теж живе бабуся. Двоюрідна. Я як раз збирався зайти до неї по дорозі.
– Ну що ж, – сказав вовк і втік.
Далі він, як годиться, прибіг до будиночка, з’їв бабусю Червоної Шапочки і ліг замість неї в ліжко.
Гена в цей час сидів за сценою і перечитував забуту казку. Нарешті він теж з’явився біля будиночка.
– Привіт, – постукав він в двері.- Хто тут буде моя бабуся?
– Привіт, – відповів вовк. – Я ваша бабуся.
– А чому у тебе такі великі вуха, бабусю? – запитав крокодил, на цей раз правильно.
– Щоб краще тебе чути.
– А чому ти така кудлата, бабусю? – Гена знову забув слова.
– Та все ніколи поголитися, онучка, забігалась я. – розсердився вовк і зістрибнув з ліжка. – А зараз я тебе з’їм!
– Ну, це ми ще подивимося! – сказав крокодил і кинувся на сірого вовка. Він настільки захопився подіями, що зовсім забув, де знаходиться і що йому належить робити.
Сірий вовк в страху втік. Діти були в захваті. Вони ніколи не бачили такої цікавої “Червоної Шапочки”. Вони довго аплодували і просили повторити все спочатку. Але крокодил чомусь відмовився. І чомусь довго умовляв Чебурашку не розповідати Галі, як пройшов спектакль.

Розділ сьомий
Галя довго хворіла на грип, і лікарі заборонили приходити до неї, щоб друзі не заразилися. Тому Гена і Чебурашка залишилися удвох.
Якось увечері після роботи Чебурашка вирішив зайти в зоопарк, щоб відвідати крокодила.
Він йшов по вулиці і раптом побачив брудну собачку, яка сиділа на бруківці і тихенько скиглила.
– Чого ти ревеш? – запитав Чебурашка.
– Я не реву, – відповіла собачка. – Я плачу.
– А чого ти плачеш?
Але собачка нічого не говорила і плакала все жалісливіше.
Чебурашка сів поруч з нею на сходинку, почекав, поки вона виплачеться, а потім сказав:
– Ну, викладай, що з тобою сталося?
– Мене вигнали з дому.
– Хто тебе вигнав?
– Господиня! – Собачка знову почала схлипувати.
– За що? – запитав Чебурашка.
– За просто так. Я не знаю за що.
– А як тебе звуть?
– Тобік. – І собачка, трохи заспокоївшись, розповіла Чебурашці свою коротку і сумну історію.
Ось вона:
КОРОТКА І СУМНА ІСТОРІЯ МАЛЕНЬКОЇ СОБАЧКИ НА ІМ’Я ТОБІК.
Тобік був крихітної собачкою, зовсім-зовсім малюсеньким цуценям, коли його принесли в будинок до майбутньої господині.
“Ой, яке чудо! – говорила господиня, показуючи його гостям.- Не правда, що він дуже милий.
І всі гості погоджувались, що він дуже милий.
Всі бавилися з цуценям і пригощали його цукерками.
Час минав, і цуценя росло. Він вже не був таким симпатичним і таким незграбним, як раніше. Тепер господиня, показуючи його гостям, не говорила: “Ой, яке чудо!” – а, навпаки, говорила: “Моя собака страшенно негарна! Але не можу ж я її вигнати? Адже у мене таке добре серце! Воно за п’ять хвилин розіб’ється від горя!”
Але одного разу хтось приніс в будинок нове цуценя. Він був такий же симпатичний і незграбний, як Тобік раніше.
Тоді господиня, не довго думаючи, виставила Тобіка за двері. Не могла ж вона тримати двох тварин одразу. І її серце за п’ять хвилин не розбилося від жалю. Не розбилося воно і за шість хвилин, і навіть за дев’яносто вісім. Напевно, воно взагалі ніколи не розіб’ється.

“Що ж мені робити з цією собачкою?” – подумав Чебурашка.
Можна було, звичайно, взяти її з собою, але Чебурашка не знав, як на це подивляться його друзі. А раптом вони не люблять собак? Можна було залишити собачку на вулиці. Але йому її було дуже шкода. А раптом вона застудиться?
– Знаєш що? – сказав Чебурашка нарешті. – Ось тобі ключ. Іди поки що посидь в моєму будиночку, обсохни, зігрійся. А потім ми що-небудь придумаємо.
Після цього він пішов далі до зоопарку.

Розділ восьмий
Біля самого входу до зоопарку він несподівано зустрів Галю.
– Ура! – закричав Чебурашка. — Значить, ти вже одужала?
— Одужала, — відповіла Галя. — Мені вже дозволили виходити з дому.
– А ти трохи схудла, – сказав Чебурашка.
– Так, – погодилася дівчинка. – А це дуже помітно?
– Ні! — вигукнув Чебурашка. — Майже непомітно. Ти зовсім трохи схудла. Так трошки, так трошки, що навіть трохи погладшала!
Галя одразу повеселішала, і вони разом увійшли до зоопарку.
Гена, як завжди, лежав на сонечку і читав книжку.
— Подивися, — сказала Галя Чебурашці, — а я й не думала, що він такий товстий!
– Так, – погодився Чебурашка. – Він просто жахливо товстий! Він схожий на сосиску з лапками!.. Здрастуй, Гена! — крикнув Чебурашка крокодилові.
— Я не Гена, — ображено сказав крокодил, схожий на сосиску з лапками. – Я Валера. Я працюю у другу зміну. А ваш Гена пішов вдягатися. Зараз він прийде.
Товстий крокодил сердито відвернувся.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Крокодил Гена и его друзья”

Эдуард Успенский

Видавництво: “Малыш”

2016 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: