Крокодил, який гірко плакав

Казка Юрія Ярмиша. Читати українською онлайн.

І хто це хлюпочеться у воді, аж луна ген за море весело котиться? Звідки це долинає:
– Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!
То малі слоненята Біф і Діф купаються у найпрохолоднішому чистому озері. Бо в їхній країні – Африці – почалася найбільша африканська спека.
Плескалися Біф і Діф, обливали один одного водою зі своїх хоботів і не знали, що хтось за ними стежить.
А був то крокодил Алігатор, що на їхній дзвінкий сміх аж з-за моря-океану приплив.
Дивився він на веселих слоненят, потім до озера підповз і каже:
– Ой, яке озеро гарне. І воно все ваше! А в мене, найкращого заморського Алігатора, нема такого…
І з очей його на пісок покотилися сльози – великі, наче квасолини.
– Не плачте, дядьку Алігаторе! – сказали Біф і Діф. – Ідіть до озера, купайтесь собі на здоров’я! Місця всім вистачить.
А самі погнали наввипередки до лісочка поласувати зеленим листячком. Наїлися досхочу й знову до озера повернулися.
А звідти – ой лишенько! – страшна паща визирає.
Лютує зелений крокодил:
– Геть звідси! Тепер це не ваше, а моє озеро!
– Чи вам не сором, дядьку найкращий заморський Алігаторе? – аж плачуть Біф і Діф.
– От і не сором. Бо в мене найгостріші зуби!
Зазирнули слонята у пащу. Справді – отакенні злі зуби стирчать!..
Позадкували вони від заморського страховиська.
А крокодил плескався в озері, фуркав і реготав їм навздогін:
– Було озеро ваше, тепер моє!
І попленталися Біф і Діф у далекі лісові нетрі. Туди, де ліани міцно оплели дерева, куди навіть сонечко не зазирає крізь лапате пальмове віття.
І залишилися там жити.
Та от знову настала страшенна спека. Така, якої навіть у Африці ні люди, ані звірі досі не знали.
Не витримали Біф і Діф. Покинули лісові нетрі і до свого найпрохолоднішого чистого озера подалися,
Алігатор побачив їх ще здалеку. Вишкірив гострі зуби, регоче, аж захлинається:
– Було озеро ваше, га-га, тепер моє!
І на самісіньке піщане найпрохолодніше дно пірнув. Лежить, ніжиться.
А коли випірнув, від здивування ледь не захлинувся.
На березі озера стояли не колишні слоненята, а могутні великі слони Біф і Діф.
То здалеку крокодилові вони здалися малими.
– Ану забирайся з озера! – сказав Біф.
– І негайно! – додав Діф.
– Ні, ні,- затявся Алігатор,- це моє озеро, не ваше.
– Що?! – скрикнув Біф.- Як-то «моє»? А наше – ні?
І прогнали слони того Алігатора в його далеку заморську країну.
Поповз він, плаче гірко.
Сльози на жовтий пісок котяться.
Та ні Біф, ні Діф не йняли віри крокодилячим сльозам…
Зайшли вони в своє рідне найпрохолодніше і найчистіше озеро:
– Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!
Біф набрав у хобот води, линув на Діфа. Діф почекав, доки відвернеться Біф.
А далі – ну поливати один одного! Од того хлюпання аж луна над озером розляглася.
А руді мавпи заверещали:
– І ми хочемо!
А смугасті зебри заіржали:
– І нам жарко!
Навіть сонечко й те зітхнуло:
– І мені самому вже спека дошкуляє!
Стали тут звірята всі разом у озері купатися, обливатися.
А тоді Біф і Діф набрали повні хоботи прозорої води та й почали сонечко поливати. Від того барвисті водограї піднялися над світом. І вся Африка – і кучеряві негренята, і пташки, й звірята – разом під прохолодним дощиком пішли у веселий танок.

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Рейтинг: 6

Поки немає оцінок...

Залишити коментар