Крокодил-тато поділяє мою думку

Ось послухайте, любі друзі, яка моя думка:

«Всі маленькі діти: дівчатка й хлопчики, біляві, русяві, чорняві, синьоокі, кароокі, а також ті, в кого очі зелені або чорні, і кирпатенькі, і з трохи довшим носиком, з молодшої, середньої і старшої групи дитсадка — всі, всі без винятку, повинні засинати о дев’ятій годині вечора».

Саме так я вважаю!

А мені, діти, довелося довго мандрувати, я бачив багато і чув немало цікавого. Щоб у цьому переконатися, досить поговорити з моїм шевцем. Він розповість вам, що в мандрах я вже стоптав 99 пар черевиків, 66 пар туфель і 33 пари сандалій.

Добре, що хоч не ношу ні ботів, ні галош, а то б уже не знав, як усе те й полічити…
Отож якось мандрував я країною, що так само, як і кожен з вас, має ім’я.
Коли її спитаєш:

— Як тебе звуть?

Вона дуже чемно відповідає:

— Мене звуть Конго.

Звідси до Конго дуже далеко. Так далеко, як і від Конго до нас. Але те, про що я хочу розповісти, відбувалося саме там, отож я не зважатиму на відстань і розповім.

Жила в Конго родина крокодилів: крокодил-тато, крокодилиха-мама і крокодильчик-хлопчик.
Крокодил-тато часто казав:
— Я вважаю, що всі малі крокодильчики, і крокодильчики-дівчатка, і крокодильчики-хлоп’ятка, зелені, попелясті, а також шоколадного кольору, вкриті гострими лусочками, тупими і звичайними, короткохвості, довгохвості і з середніми хвостиками — геть усі мусять засинати о дев’ятій годині вечора.

Крокодильчик-хлопчик не зважав на думку крокодила-тата. Він усе тинявся, тинявся і лягав спати часто після дев’ятої години, а траплялося інколи, що й після десятої (чуєте, діти,— навіть після десятої години вечора! Неймовірно!). А наступного дня вранці крокодилисі-мамі доводилось сіпати його за хвостик, щоб розбудити.

Одного дня крокодил-тато спитав його:

— Коли ти вже нарешті лягатимеш спати о дев’ятій годині?

Крокодильчик-хлопчик відповів:

— Тоді, як купите мені годинника. Бо зараз я не знаю, коли саме настає дев’ята година. Тому й засинаю пізніше.

Поміркували, порадились крокодил-тато і крокодилиха-мама, позичили грошей і купили в крокодила-годинникаря годинник.

Але крокодильчик-хлопчик поглянув на годинник і скривився:

— Занадто малий.. Я не побачу на ньому, коли буде дев’ята година…

Поміркували, порадились крокодил-тато і крокодилиха-мама, знову позичили грошей і купили в крокодила-годинникаря трохи більший годинник. У нас такі звуться будильниками.

Та не сподобався й цей годинник крокодильчику.

— Все одно замалий. І на цьому я не побачу, коли буде дев’ята година.

І знову поміркували, порадились крокодил-тато і крокодилиха-мама і ще раз позичили грошей та й пішли до крокодила-годинникаря.

— Вибери нам найбільшого з усіх годинників. З найдовшими стрілками. Щоб їх було видно аж із Плоєшт  — не знаю, діти, де почули крокодил-тато з крокодилихою-мамою про Плоешти.

Крокодил-годинникар дав їм найбільшого годинника, з найдовшими стрілками, що його було видно аж із Бузева. (Крокодил-годинникар не чув про Плоешти).

Батьки ледве донесли годинника додому.

Як побачив його крокодильчик, то хотів і цього разу завередувати, він хотів сказати, що годинник не досить великий. Навіть почав:

— І цей не…

Але настала дев’ята година — і хвилинна стрілка схопила крокодильчика за штанці й кинула в ліжко.

Плоєшти — місто в Румунії.
Бузев — місто в Румунії.