TOU

Крокодиляча війна

Орасіо Кіроґа

Просторим пустельним краєм, куди ніколи не потрапляла жодна людина, текла велика річка, в якій жило багато крокодилів. Їх було понад сто, а може, й понад тисячу. Крокодили харчувалися рибою й тваринами, що приходили до річки на водопій, але переважно рибами. По обіді крокодили відпочивали на березі, а місячними вечорами бавилися у воді.

Отак вони вікували собі спокійно й тішилися життям. Та одного надвечір’я, коли крокодили саме поринули в пообідній сон, один із них зненацька прокинувся й підвів голову, бо йому почувся якийсь гуркіт. Він нашорошив вуха, й здаля до нього справді долинув глухий гул. Тоді крокодил гукнув свого сусіда:

— Прокидайся! Небезпека!

— Що сталося? — стривожено запитав другий крокодил.

— Не знаю, — відказав той, який прокинувся першим. — Там щось гуркоче.

Другий крокодил теж почув гул, тож вони миттю розбудили інших крокодилів. Усі наполохано забігали туди-сюди з піднятими хвостами.

А тривога виявилася немарною, бо гул дедалі наростав. Невдовзі крокодили уздріли вдалині начеб хмаринку диму й почули якийсь хлюпіт, мовби хтось чалапав по воді.

Крокодили перезирнулися: що б це могло бути?

Аж раптом один старий мудрий крокодил — найстарший з-поміж усіх, бо на щелепі в нього залишилися тільки два кутні зуби, — котрий одного разу дістався до самісінького моря, мовив:

— Я знаю, що воно таке! Це кит! Кити величезні й випускають носом струмені білої води, яка потім падає навкруги.

Зачувши це, малі крокодильчики занурили голови у воду й заволали від страху:

— Кит! Сюди пливе кит!

Але старигань смикнув за хвіст ближчого кроко­дильчика:

— Не лякайтеся! — крикнув він. — Я знаю китів! Вони бояться нас! Вони завжди всього бояться!

І малі крокодильчики заспокоїлися. Однак за мить знову сполошилися, бо замість сірого тепер повалив чорний дим, а хлюпіт зробився дуже гучним. Перелякані крокодили пірнули, виткнувши з води тільки очі та кінчики носів. Аж ось вони уздріли перед собою огорнуту клубами диму гігантську махину, що чалапала по воді — це був колісний пароплав, який уперше з’явився на їхній річці.

Пароплав проминув їх і загубився вдалині. Тоді крокодили повилазили з води й напосіли на стариганя, котрий ошукав їх, запевнивши, буцімто це був кит.

— Ніякий він не кит! — кричали крокодили старому у вуха, бо той недочував.

— Що це було?

І старий крокодил пояснив їм, що то був сяючий вогнями пароплав, а ще сказав, що всі вони помруть, якщо пароплав і далі ходитиме в їхніх водах.

Але крокодили почали кпити з нього, бо вирішили, що старий збожеволів. Чого б це вони мали померти, якщо пароплав і далі ходитиме тут? Бідолашний старигань, либонь, зовсім згубив тяму!

А що крокодили були дуже голодні, то вони почали шукати рибу.

Однак риби ніде не було. Крокодили не знайшли жодної. Всі риби упливли, злякавшись гуркоту пароплава. Риби зникли.

— Ну, що я вам казав? — озвався старий крокодил. — Тепер ми не маємо, що їсти. Всі риби подалися геть. Зачекаємо до ранку. Можливо, пароплав більше не з’явиться, а риби вернуться назад, коли страх мине.

Та наступного дня вони знову почули гул і побачили пароплав: він проплив повз них, несамовито гуркочучи й оповивши небо чорним димом.

— Що ж, — мовили крокодили, — пароплав пройшов тут учора, пройшов сьогодні і пройде завтра. Отже не стане в цих краях ані риби, ані тварин, які ходять на водопій, і ми помремо від голоду. Давайте збудуємо загату.

— Авжеж, загату! Загату! — загорлали всі крокодили й щодуху попливли до берега. — Збудуємо загату!

І вони негайно взялися до справи. Всі попрямували до лісу й повалили понад десять тисяч дерев — переважно то були текоми та квебрахо[3], які мають дуже міцну деревину. Крокодили пиляли їх своїми хвостами-пилками, а тоді тягнули стовбури до води й повтикали сторчма по всій широчині річки так, що відстань між палями була не більше метра. Жоден пароплав не зміг би проплисти через загату — ні великий, ні малий. Крокодили були певні, що тепер ніхто не лякатиме тут рибу. А що вони дуже стомилися, то позасинали просто на березі.

Наступного дня крокодили ще спали, коли крізь сон почули чалапання пароплава. Всі крокодили почули його, але жоден не підвівся, ба навіть не розплющив очей. Що їм той пароплав? Хоч би як він гуркотів, а через загату однаково не пройде.

І справді пароплав зупинився віддалік. Люди на пароплаві дивилися в біноклі на незрозумілу споруду, що перетинала річку, й спустили шлюпку, аби розгледіти, що це їм заважає рухатися далі. Тоді крокодили посхоплювалися та кинулися до загати, і вже звідти, з-за стовбурів, почали кпити з ошуканого пароплава.

Тим часом шлюпка наблизилася, люди на ній уздріли чудову крокодилячу загату й повернулися на пароплав. Але трохи згодом шлюпка підпливла знову, й люди на ній загукали:

— Гей, крокодили!

— В чому справа? — озвалися ті, повитикавши голови з-за стовбурів.

— Нам це заважає! — відповіли люди.

— Авжеж!

— Ми не можемо плисти!

— Саме цього ми й прагнули!

— Приберіть загату!

— Не приберемо!

Люди на шлюпці зашепотілися між собою, а тоді знову загукали:

— Крокодили!

— В чому справа?

— Ви не приберете загату?

— Ні!

— Тоді до завтра!

— До коли завгодно!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: