TOU

Кролик Альошка

Єжи Ярек

Колись у матері крільчихи був син – кролик Альошка. Коли нарешті розпещений Альошка став більшим і сильнішим за свою надмірно турботливу матусю – вона несміливо підбадьорювала його, щоб він нарешті захотів вийти з нори.
— Мамо… Я ще такий маленький і недосвідчений, що, навіть не мрію про таке!
А коли з’їв усі кролячі ласощі, зібрані мамою, він скиглив так:
— Мамо! Коли ти нарешті подбаєш про більш розкішну нору? Бо в такій халупі – не хочу більше жити…
Або так:
— Моє біле хутро не зовсім підходить для такої вогкої і пліснявої нори! Ось дивись: моя шубка жовтіє. Я маю краще харчуватися. А тобі байдуже.
І тому бідолашна мама мала все більше проблем зі своєю невихованою єдиною дитиною. Їй потрібно було все більше часу, щоб знайти ще більше смачних ласощів для свого товстуна синочка.
Одного разу у пошуках їжі, вона пішла далі, ніж зазвичай. Коли вона нарешті повернулася, Альошка сказав:
— Ну, нарешті зволили з’явитися… Знаєш… що я сиджу тут цілий день, голодний. Ну, я сподіваюся, що зараз ти мені не скажеш, наприклад: «любий Альошко, я не знайшла їжі»! Як ти смієш покидати мене так надовго? Я – бідний маленька Альошка…
— Мій любий Альошко, ти вже дорослий кролик, і мусиш сам собі давати раду… Пора тобі перестати вимагати щось від старенької мами.
— Гаразд! Коли так – то добре! Я зможу дати собі раду сам! Відтепер кожен з нас буде покладатися виключно на себе, і ніхто не буде розраховувати на іншого!
Крільчиха подумала, що вона повелася з сином занадто суворо:
— Ну, Альошка, не гнівайся… Такий страшний дощ сьогодні пройшов, що ніде не було нічого смачненького… Але: ой! Ось у мене – морква! Дивись, синочку: я заховала її на чорний день!
Альошка кинувся на моркву й миттю проковтнув її. Проковтнув — і залишився голодний. Але він одразу ліг спати і подумав собі:
— Сама нічого їсти не знайшла, а мені каже йти шукати… Я, що маю сам собі їжу шукати? — подумав Альошка. — Ну – подивимося: я просто доведу їй, що сам знайду собі – всілякі смаколики, які тільки побажає моя прекрасна душа…
Наступного дня Альошка сказав матері:
— Сьогодні — я йду на полювання… Ееее, — я хотів сказати: на пошуки їжі…
— Сину мій! Це буде твій перший вихід з нори у твоєму житті! Почекай, синку— підемо разом…
— Ні!
— З мамою тобі буде краще…
— Ні, Від сьогодні ми будемо розраховувати кожен сам на себе.
І ображений на маму Альошка вискочив з нори. Він пішов у ліс і, перебігаючи від дерева до дерева, шукав їжу для себе . Але смаколиків ніде не було.
— Але де знайти хоча би засохше колосся ! Мама якось щодня його знаходить!

Він все більше і більше втомлювався і все більше і більше розчаровувався. Поки нарешті не сів під деревом, заплющив очі й заснув. Але сон кролика не завжди безпечний:
– Уууууу!
– Що це! — підскочив Альошка, та й заховався під кущ.
А виття продовжується:
– Уууууу!
Не дуже безпечно в лісі для самотніх кроликів. Зрештою стишилося, і Альошка повільно висунув кінчик носа, а тут: — Ой!
Paз! Велика колюча кулька вдарило його у самий кінчик носа. Застогнав бідолашний Альошка, бо така зустріч з їжаком не зовсім приємна, але їжак сказав: – Вибач.

Альошці боляче, в животі у нього пусто, ніс набряк і став подібним до ситечка. Голодний — як вовк Альошка, ледь повзе лісом, плутаються його думки і стають важкими, як свинець:
— Яке важке… Альошкине життя… Важке й небезпечне… Але: що це?
— Який гарний кущ з чорницею! Яка смачна ягода чорниця – ням, ням, ням!
Альошка почав їсти чорницю, а через якийсь час — з набитим до країв черевом — весь вимазаний цими ягодами — повернувся до своєї нори; щасливий як ніколи.
— О, любий синку! Ти нарешті дома! А що в тебе з носом?
— З носом? Це моя проблема.
— Він такий спухший!
— Я знайшов собі чудові цукерки — чорницю!
— Чорниці були чорними?
— Ні: червоними.
— Ой, матко моя: так вони ще — зелені!
— Е-там.
Він позіхнув і без жодного слова — і без жодного вечірнього туалету — пішов спати, шморгаючи своїм спухшим носом. Не встиг Альошка добре примружити свої червоні очі, як недозрілі зелені, тобто червоні на колір — чорниці, почали жити своїм життям у його животі.
Бідолаха відчув, що його живіт збільшується, роздувається, надувається і видає якісь вулканічні звуки:
— Ой, болить, болить, болить!
Альошка підскочив, підбіг до мами, пригорнувся до неї, як немовля.
А мама – як завжди – пригорнула до грудей свого розпещеного сина.
— Пам’ятай, Альошко, так буває у всіх кроликів, що не слухаються мами. Жоден кролик — як би він не ображався на маму — ніколи не їсть незнайомих лісових ягід… І я навіть не буду запитувати , хто зробив ситечко з твого носа.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: