<

Кропив’яна гора

Казки Миколи Грибачова

Дощ у лісі падає. День падає, два, тиждень падає. Усе навколо намокло – дерева, трава, земля. В ярах струмки, в низинах калюжі.

Зайці, коли погода була гарна, натягали собі капусти, сидять, їдять, листям похрускують, один одному казки розповідають.

Їжак Кирило до комори піде, пожує ягід, які раніше назбирав, і спить, похропує, уві сні зайця Коську бачить.

Тільки лисиці Ларисці та вовкові Вакулі їсти нема що, ніяких припасів немає. А полювання під час дощу погане, кожен у себе вдома сидить, двері на замку.

Попленталася по калюжах лисиця Лариска до вовка Вакули. Парасолька в неї з дірками — по кущах порвала, мокра вся, навіть пухнастий хвіст висить, як ганчірка.

— Ой, вовче Вакуло! — занила лисиця Лариска. — Ой як їсти хочеться, а їсти нема чого. Помру я з голоду. Хоч би ти мені кісточку яку дав.

— Немає в мене ніяких кісточок, — похмуро буркнув вовк Вакула. — Бачиш, як ремінь на животі затягнув? Дірок не вистачає, нові колоти треба.

— От, зловити б нам зайця Коську або лося Філю! Ох, наїлися б ми, ох, наїлися! Придумав би ти хоч щось.

— Не вмію я придумувати. Ти хитра — ти й придумуй.

— Гаразд, — погодилася лисиця Лариска. — Спробую, може, й придумаю чого. Давай уночі біля струмка під ялинкою зустрінемося. Тут має бути велика секретність, щоб ніхто не почув…

Настала ніч, темрява накрила ліс. Зустрілися вовк Вакула та лисиця Лариска під ялинкою.

Дощ періщить, вітер шумить. Лисиця Лариска розкрила свою діряву парасольку.

— Ну як, надумала? — запитав вовк Бакула.

— Надумала. Добре надумала! Скажемо сороці Софійці, а вона вже по всьому лісу рознесе, що на річці дощем греблю прорвало, вода стіною йде, ліс заллє, всіх потопить. Хто хоче врятуватися — нехай на Кропив’яну гору біжить: вона висока, туди вода не дістане.

— Звірі злякаються, на Кропив’яну гору побіжать, а там, нагорі, ти, Вакуло, в ямі сидітимеш!

Домовилися, та вовк Вакула і лисиця Лариска не знали, що під ялинкою кріт Прокіп сидів — виліз свіжим повітрям подихати — і весь їхній розбійницький план почув.

Вранці сорока Софійка по лісу полетіла, заторохтіла, затріщала:

— Гей, біда прийшла! На річці греблю прорвало! Вода стіною йде! Весь ліс заллє! Кого не потопить, того змиє та в море понесе! Біжіть на Кропив’яну гору, там високо, вода не дістане!

Перелякалися звірі — може, дійсно рятуватися треба, на Кропив’яну гору бігти?

Але тут кріт Прокіп до їжака Кирила прийшов, розповів, що лисиця Лариска і вовк Вакула задумали.

Їжак Кирило побіг до борсука Пахома.

Борсук Пахом — до зайця Коськи.

Заєць Коська — до лосенятка Філі. Так всі дізналися, що не прорвало греблю, ніякого потопу не буде, і на Кропив’яну гору бігти не треба: там вовк Вакула пастку для них влаштував.

А білка Оленка запропонувала:

— А нумо підемо до Кропив’яної гори, сховаємося та подивимося, як лисиця Лариска і вовк Вакула даремно на нас чекатимуть та мокнути будуть.

Зібралися звірі потихеньку на узліссі біля Кропив’яної гори, за ялинки поховалися. А білка Оленка з високої берези дивиться і все розповідає.

— Бачу вовка Вакулу! В ямі з водою мокрий лежить, від холоду тремтить, викотив очі, зуби виставив. Чекає. А дощ поливає, вода в ямі прибуває.

— Бачу лисицю Лариску. Хутро в глині, ніс у кропиві, живіт у калюжі, вуха під дощем. Парасолька в неї дірява, дощ спину поливає, з хвоста тече!

Весело та смішно звірям лісовим, не дістануть їх хижаки!

Посміялися та розійшлися по домівках.

Вечір настав. Виліз з ямки Вакула. Мокрий, голодний.

— Ну, де твої звірі, Лариско? Ніс я собі кропивою обпік, у глині вивалявся, наковтався води, а їсти нема!

Подивилася лисиця Лариска на вовка Вакулу, страшно їй стало — очі горять, кігті блищать. От-от кинеться на неї.

— Це, мабуть, ти, вовче, комусь проговорився про наш план, от нічого й не вийшло!

— Що-о-о? — загарчав вовк Вакула. — Щоб я проговорився? Та в усьому нашому вовчому роду базік не було! А чи не ти, лисиця Лариско, розказала комусь, щоб з мене посміятися?

Довго вовк Вакула та лисиця Лариска ще сварилися та звинувачували один одного.

А кріт Прокіп висунув голову з землі, підслухав та вранці звірам про все розповів.

Ось так вийшло, що хотіли вовк Вакула та лисиця Лариска всіх у лісі обдурити, та самі в дурнях і залишилися.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Заяц Коська и его друзья”

Микола Грибачов

Видавництво: “Самовар”, 2010 р.

Залишити коментар