Круті та тихоні

Маленька пташка на ім’я Кульбабка зовсім розгубилася, коли почула, як із неї глузують. І хоча образу вона сприйняла досить болісно, та сварку з кривдниками не розпочала, а полетіла до своєї мудрої матусі за порадою. Матуся-пташка уважно вислухала донечку і похвалила її за те, що донька-пташка не почала сварку.

— Ти молодець, витримала, не опустилася до рівня своїх кривдників.

— Але тепер вони вважатимуть, що я слабка і не можу себе захистити.

— Не хвилюйся, ніхто так не подумає. Насправді, сильний той, хто вищий за образи, хто вміє стерпіти і не звертати уваги на пусті слова.

— Але ж вони знову почнуть мене ображати. Я не зможу вічно терпіти приниження. А ще я хочу мати друзів.

— Не можна називати друзями тих, хто знущається. Ось побачиш, як тільки кривдники побачать, що ти не звертаєш уваги на їхні образи, то скоро їм це набридне і з часом вони почнуть тебе поважати.

А як поважатимуть, то обов’язково запропонують своє товариство. Ось тоді, донечко, тобі доведеться добре поміркувати, чи є в тебе з кривдниками щось спільне, і чи подобається тобі ображати й принижувати інших.

Якщо відмовишся від їхньої пропозиції товаришувати – обов’язково поясни чому. Можливо, твою думку підтримають і інші. Як не підтримають – не сумуй, бо справжнім другом може стати не кожен. Лети, доню, і знайди собі гарних товаришів.

Кульбабка подякувала матусі-пташці за науку та й полетіла.

— О! Крихітка – тупенька голівонька прилетіла!

— Ой, наша Повзалка пришкандибала!

— Ги! Дивіться, як вона кривесенько крильця розпатьохала! Ги-ги!

Але Кульбабка ніяк не зреагувала. Просто сіла на гілку іншого дерева.

— Дивись! Не реагує! Бач, яка зарозуміла знайшлась!

— О! Жере комашку і зовсім зневажає поважне товариство!

Ці образи сипалися і сипалися, але Кульбабка нічого не відповідала і нікуди не тікала.

З часом на ліс опустилися сутінки й усі птахи розлетілися по домівках. Кульбабка була виснажена і вся тремтіла від переживань. Мати-пташка її пригорнула, поцілувала й поклала у ліжечко.

Вранці все повторилося знову. На наступний день теж. А на четвертий день Кульбабка раптом не прилетіла на дерево до забіяк.

— Де ж це вона? Невже здалася? – здивувалися кривдники.

— А може у неї якісь інші плани на сьогодні? Може вона полетіла на інший край лісу? Летімо, пошукаємо її.

І справді, Кульбабка сиділа на пухнастій ялинці на іншому боці лісу і дзьобала шишку.

— Ти що, втекла? Злякалась?

Кульбабка не відповіла, додзьобала шишку і полетіла додому.

— Ти ба, яка крута виявилась! Поводить себе так, наче нас не існує. Нам би така не завадила у товаристві.

— А й правда!

— Мабуть, не схоче вона з нами і знатись, адже ми її дуже ображали, – зауважила кропив’янка.

— Та схоче, нікуди вона не подінеться! Ми скажемо, що то була перевірка її характеру. Такі круті птахи, як ми, не можуть запрошувати до свого товариства абикого. Скажемо, що вона пройшла перевірку і вона обов’язково прийме нашу дружбу. Ти ж погодилася!

Сказано-зроблено. Та Кульбабка відмовилася товаришувати з такими забіяками і пояснила чому.

— Я ж казала, що не захоче, – сказала кропив’янка. –  Та й взагалі, вона права. Принижувати інших – погано. Я теж не буду з вами товаришувати.

— І я!

— І я!

— І я!

— Ой! Дивись, наші тихоні забалакали! Ну і скатертю дорога! Без вас навіть краще!

Але згодом виявилось, що тихонь, яких ображали, більше, ніж крутих забіяк. Тому об’єднавшись, тихоні створили дуже-дуже велике товариство. І забіякам вже не було кого ображати. Вони стали тихі-тихі, адже насправді були слабкими боягузами.