<

Крихітка Єнот і той, хто сидить у ставку

Казка Ліліан Муур. Читати українською онлайн.

Крихітка Єнот був маленьким, але хоробрим.

Якось мама Єнотиха сказала:

— Сьогодні місяць буде повним і ясним. Чи зможеш ти, Маленький Єноте, сам піти до швидкого струмка та принести нам раків на вечерю?

— Авжеж, звичайно, — відповів Маленький Єнот. — Я наловлю вам таких раків, яких ви ще ніколи не їли.

Крихітка Єнот був маленьким, але хоробрим.

Вночі зійшов місяць, великий, повний і ясний.

— Час іти, Маленький Єноте, — сказала мама. — Йди, коли дійдеш до ставка. Ти побачиш велику колоду, що лежить упоперек. Перейди нею на другий бік. Там найкраще місце, щоб ловити раків.

При ясному місяці Маленький Єнот вирушив у дорогу. Він був такий щасливий! Такий гордий!

Ось він який — пішов у ліс, сам-самісінький, уперше в житті! Спочатку він ішов не поспішаючи, потім — швидше, а потім — підскоком.

Скоро Маленький Єнот увійшов у густий-густий ліс. Там відпочивав Старий Дикобраз. Він дуже здивувався, коли побачив, що Маленький Єнот гуляє в лісі без мами.

— Куди це ти йдеш сам-самісінький? — спитав Старий Дикобраз.

— До швидкого струмка! — відповів Маленький Єнот гордо. — Я йду ловити раків на вечерю.

— А тобі не боязко, Маленький Єноте? — запитав Старий Дикобраз. — Адже ти знаєш, у тебе нема того, що є у мене, — таких гострих і довгих колючок.

— Я не боюся! — відповів Маленький Єнот. Він був маленьким, але хоробрим.

Крихітка Єнот пішов далі при ясному світлі місяця. Спочатку він ішов не поспішаючи, потім — швидше, а потім — підскоком.

Скоро він вийшов на зелену галявинку. Там сидів Великий Скунс. Він теж здивувався, чому це Маленький Єнот гуляє в лісі без мами.

— Куди ти йдеш сам-один? — спитав Великий Скунс.

— До швидкого струмка! — відповів Маленький Єнот з гордістю. — Я йду ловити раків на вечерю.

— А тобі не боязко, Маленький Єноте? — спитав Великий Скунс. — Адже ти знаєш, у тебе немає того, що є в мене: я розбризкую рідину з неприємним запахом, і всі тікають.

— Я не боюся! — відповів Маленький Єнот і пішов далі.

Неподалік од ставка він побачив Гладкого Кролика. Гладкий Кролик спав. Він розплющив одне око та підхопився.

— Ой, ти мене налякав! — сказав він. — Куди це ти йдеш сам-самісінький, Маленький Єноте?

— Я йду до швидкого струмка, — сказав Маленький Єнот гордо. — Це по той бік ставка.

— О-о-о! — сказав Гладкий Кролик. — А ти не боїшся Його?

— Кого мені боятися? — спитав Маленький Єнот.

— Того, хто сидить у ставку, — сказав Гладкий Кролик. — Я його боюся!

— Ну, а я не боюся! — сказав Маленький Єнот і пішов далі.

І от нарешті Крихітка Єнот побачив велику колоду, що лежала упоперек ставка.

— Тут мені треба перейти, — сказав сам до себе Крихітка Єнот. — А там, на тому боці, я ловитиму раків.

Крихітка Єнот почав переходити колодою на той бік ставка. Він був хоробрий, тільки нащо він зустрів того Гладкого Кролика!

Йому не хотілося думати про Того, хто сидить у ставку, але він нічого не міг із собою вдіяти. Він зупинився і зазирнув.

Хтось сидів у ставку! Це був Він! Сидів там і дивився на Маленького Єнота при світлому місяці. Маленький Єнот і взнаки не дав, що злякався.

Він перекривив Того, хто сидів у ставку.

Той, у ставку, теж перекривив його. Та ще як перекривив.

Крихітка Єнот повернув і дременув щодуху.

Він так швидко промчав повз Гладкого Кролика, що той знов злякався.

Він біг, біг, не спиняючись, аж поки побачив Великого Скунса.

— Що, що сталося? — спитав Великий Скунс.

— Там, у ставку, сидить Хтось величезний! — закричав Маленький Єнот. — І я не можу пройти!

— Хочеш, я піду з тобою та прожену його? — сказав Великий Скунс.

— О, ні! — поспіхом відповів Маленький Єнот. — Ви не повинні цього робити!

— Ну гаразд, — сказав великий Скунс. — Тоді візьми з собою великий камінь. Тільки щоб показати, що в тебе є камінь.

Маленькому Єнотові хотілося принести додому раків. Тому він узяв камінь і пішов назад до ставка.

— Може, Він вже пішов. — сказав Маленький Єнот сам до себе. — Ні! Він не пішов!

Він сидів у ставку.

Крихітка Єнот і взнаки не дав, що злякався. Він високо підняв камінь.

Той, хто сидів у ставку, теж високо підняв камінь. Ой, який же це був великий камінь!

Крихітка Єнот був хоробрий, але ж він був маленький. Він побіг щодуху. Він біг, біг не зупиняючись, аж поки побачив Старого Дикобраза.

— Що таке? Що таке? — спитав Старий Дикобраз.

Крихітка Єнот розказав йому про Того, хто сидить у ставку.

— У Нього теж був камінь! — Сказав Маленький Єнот. — Величезний камінь!

— Ну, то ти візьми палицю. — сказав Старий Дикобраз, — Вернися і покажи йому, що в тебе є велика палиця.

Маленькому Єнотові хотілося принести додому раків. І от він узяв палицю і рушив назад до ставка.

— Може, Він тим часом пішов собі? — сказав Маленький Єнот сам до себе.

Ні. Він не пішов. Він, як і раніше, сидів у ставку.

Маленький Єнот не став чекати, він підняв угору свою велику палицю і посварився нею.

Але у Того, в ставку, теж була палиця. Велика-превелика палиця! І Він посварився тією палицею на Маленького Єнота!

Маленький Єнот впустив свою палицю й побіг.

Він біг, біг повз Гладкого Кролика, повз Великого Скунса, повз Старого Дикобраза, не зупиняючись, аж до самого дому.

Вдома Маленький Єнот розповів мамі все про Того, хто сидить у ставку.

— Ой мамо! — сказав він. — Я так хотів сам піти по раки! Я так хотів принести їх додому на вечерю!

— І ти принесеш! — сказала мама Єнотиха. — Послухай мене, Маленький Єноте, вертайся назад до ставка, але цього разу не перекривляй його, не бери з собою каменя, не бери палиці.

— Але що ж я маю робити? — спитав Маленький Єнот.

— Тільки усміхнутися! — сказала мама Єнотиха. — Піди й усміхнися Тому, хто сидить у ставку.

— І більше нічого? — спитав Маленький Єнот. — Ти певна?

— Це все, — сказала мама. — Я певна.

Крихітка Єнот був хоробрим, і мама була в цьому певна.

І він пішов назад до ставка.

— Може, Він нарешті пішов? — сказав Маленький Єнот сам до себе.

Ні, не пішов! Він, як і раніше, сидів у ставку. Маленький Єнот примусив себе зупинитися. Тоді примусив себе зазирнути у воду.

Потім примусив себе усміхнутися Тому, хто сидів у ставку.

І Той, хто сидів у ставку, усміхнувся у відповідь!

Крихітка Єнот так зрадів, що розреготався. І йому здалося, ніби Той, хто сидить у ставку, теж регоче так само, як це зазвичай роблять єноти, коли їм весело.

— Тепер Він буде зі мною дружити! — сказав сам собі Маленький Єнот. — Тепер я можу перейти на той бік!

І він побіг колодою на той бік ставка.

Там, на березі швидкого струмка, Крихітка Єнот заходився ловити раки.

Скоро він наловив їх стільки, скільки міг донести.

Він побіг колодою назад через ставок. Цього разу Маленький Єнот помахав рукою Тому, хто сидів у ставку, і Той теж помахав йому рукою.

Маленький Єнот біг додому щодуху, міцно тримаючи своїх раків.

Ніколи ще ані він, ані його мама не їли таких смачних раків. Так сказала мама Єнотиха.

— Тепер я можу йти туди зовсім сам, якщо хочеш. Я більше не боюся Того, хто сидить у ставку.

— Я знаю, — сказала мама Єнотиха.

— Він зовсім не поганий, Той, хто сидить у ставку! — сказав Маленький Єнот.

— Я знаю, — сказала мама Єнотиха.

— Скажи мені, — попросив він, — а хто це сидить у ставку?

Мама Єнотиха засміялася і все йому пояснила.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

3.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Крошка енот и тот, кто сидит в пруду”

Лилиан Муур

Видавництво “Мелик – Пашаев”, 2014 р.

Залишити коментар