Крила людини

Якось орел присів на верхів’ї височенної гори.

Далеко внизу клопоталися люди. До орла долинали їхні голоси. Чувся стукіт і грімкотнява.

— Що ви робите? — гукнув орел.

— Прокладаємо шлях,— відповіли люди.— Він пройде через твої володіння, через високі скелі й бездонні урвища, де ще не ступала людська нога. Цим шляхом помчать поїзди й автомобілі. А потім ми здіймемося ще вище.

— Жалюгідні створіння! — з презирством вигукнув гордий орел.— Вершини, на якій я відпочиваю, ви, може, й досягнете, але у високості, де я літаю, ми ніколи не стрінемось.

І шугнув у небо.

Міцно стиснувши кайла і лопати, люди проводжали його очима:

— Ось побачиш!

Минули роки.

Люди підкорили гори, моря й океани. Залізні коні куди швидше, ніж чистокровні скакуни, помчали через міста й села. Проте люди все ще були невдо-волені… Свій погляд вони спрямували в глибінь неба, де ширяв орел, недосяжний і гордий.

— О, ми ще будемо й там! — нахвалялися люди і працювали далі. Вони плавили метал, виготовляли різні деталі, складали мотори й випробовували їх.

І коли одного разу сонце осяяло далекі поля, орел угледів людей, що котили величезного залізного птаха.

— Ти побачиш зараз! Побачиш! — гукали вони йому, і їхні очі жадібно дивилися в небо.

— Ваш бездушний птах підскочить, як перепел, і впаде, щоб повзати по землі, як повзаєте ви самі,— презирливо усміхнувся орел і спокійно зробив над ними широке коло.

Люди метушилися біля металевого птаха, упевнено і спритно перевіряли гвинтики, трубки, педалі, колеса.

Потім один із них надів шкіряну куртку, великі окуляри й заліз у металеве черево птаха.

— Де це чувано, щоб птах із залізними крилами літав? — знову презирливо всміхнувся орел.

І боязко стрепенувся.

Залізний птах загув, ніби велетенський джміль, стрімко побіг уперед і, легко відірвавшись від землі, знявся вгору.

«Зараз він упаде на ті дерева!» —зловтішно подумав орел.

Але металевий птах невпинно гуркотів і здіймався вище й вище. Його блискуче тіло сяяло в сонячних променях. Він кружляв над землею спокійно і впевнено.

Літак досяг висоти, на якій ширяв орел. І тоді орел побачив, яка сильна і велика ця птиця. Мала, незграбна і важка людина летіла на ній і управляла нею, як хотіла.

Металевий птах набирав дедалі більшої висоти, аж поки не став схожий на маленьку блискучу цятку.

Серце орла стислося від болю. Проти літака він був нікчемною, безпорадною істотою.

— Я більше не господар у небі! — застогнав він. Тим часом металевий птах описав велике коло
і почав спокійно і впевнено спускатися до того місця, звідки піднявся.

— Немає меж вашому розуму, о горді і волелюбні люди, і немає перепон вашим устремлінням! — скрушно вигукнув орел і зник десь між скелястими вершинами далеких гір.