Крила

У лісі неподалік від прозорого струмка жив собі синьокрилий жучок Кузька. Була в того Кузьки заповітна мрія – дізнатися, де починається і де закінчується цей струмок.

І ось вирішив Кузька човна будувати. Але з чого те будування почати – не знає. «Піду, – думає, – до свого друга, жука Водолюба, в нього запитаю».

Побіг Кузька до струмка і гукає:

–  Водолю-у-бе!

–  Га, чого тобі? – випірнув з прозорої води великий блискучий жук.

–  Ти не знаєш, друже, як човна збудувати?

–  Човна? – замислився Водолюб. – А навіщо тобі той човен?

–  Хочу поплисти на ньому, щоб дізнатися, звідки витікає і куди впадає наш струмок, – замріяно пояснив Кузька.

–  Наш струмок? Гм. Це цікаво, – пробубонів Водолюб, вибираючись на берег. – Взагалі я знаю, як човен будувати, а от з чого почати, не знаю… Давай краще полетимо вздовж струмка; я тебе на спину візьму, хочеш?

–  Хочу, – зрадів Кузька і подумав: «Ото молодець Водолюб! Він і літати, і плавати, і пірнати – все вміє, не те, що я – тільки бігаю у траві та з комашнею бавлюся».

Кузька зручно вмостився на Водолюбовій спині. Ж-ж-ж! – і вони полетіли! Та так швидко! Кузька дивиться, як віддаляється земля, вкрита тепленьким мохом, а з нею і Кузьчине затишне кубельце під шматком сухої дубової кори, красуня сосонка, що завжди привітно похитує вітами.

–  Ж-ж-ж! Набираю висоти-и-и! – гукає товаришеві Водолюб.

–  Я тримаюсь усіма ніж-ж-ками! – відповів йому Кузька і глянув униз: о-ой, високо! Струмок здається зовсім вузеньким, метелики над ним, ніби живі барвисті кружальця, а стовбури дерев…

Наш  мандрівник і далі порівнював би, аж раптом… Трісь! У Кузьки аж в очах замиготіло. Під ним ойкнув Водолюб. То вони зачепилися за гіллячку старезного дуба, котрий схилився над струмком.

«Ой, падаю, – злякався Кузька. – А плавати не вмію…»

–  Водолю-у-юбе! – крикнув він тоненько. Раптом Кузьку осяйнуло: «Стривай… У мене ж є крила!» Жучок напружився: ж-ж-ж! – і його сині криленята запрацювали. «Лечу, невже лечу? Лечу!» – нетямився з радощів Кузька.

Синьокрилий жучок щасливо долетів до куща черемхи, з-під якого било джерельце. З куща перелетів не травинку. Прислухався: джерельце жебонить тихо-тихо.

–  Ку-зя! – долинуло зовсім близько. – Ж-ж-ж! – поряд важко опустився Водолюб.

–  А я весь ліс обшукав, щоб тебе знайти. Хвилювався за тебе.

–  Дарма, Водолюбе, все, як бачиш, гаразд. Ось джерельце… Глянь, ніби кипить. Звідси і починається наш струмок. Тепер я знаю, чому він пахне черемхою, адже витікає з-під її коріння. Давай назвемо його Черемховий струмок.

–  Мені подобається, – сказав Водолюб. – Це ж над ним, Кузько, ти літати навчився!

–  Так, це справді був мій перший політ, – погодився Кузька, – а тепер я полечу туди, де струмок впадає в річку чи в озеро, а може, і в море…

І вони знялися в повітря, щоб летіти пліч-о-пліч назустріч мрії.