TOU

Кристаленький

Оповідання Мирона Матвієйко

Крислатенькому пішло саме на четвертий рік, В метриках Крислатенький ніде не був записаний, та роги його дістали цього літа по три галузки, то ж всякому видно, скільки йому років.

Гордо тримав Крислатенький свою голову, мовби королівську корону носив на ній.

Сестрички лані жартували: – Наш Крислатенький ще за рік за два справжнє дерево на голові носитиме.

А ровесники — оленюки заздро дивляться, як за Крислатеньким ліс шумить, коли він біжить і стрибає.

У Крислатенького були братчик і сестричка-близнюки та ще дві сестрички.

Близнюки народилися цього літа. Зразу стали мудрі, як старі.А бігали і стрибали, як Крислатенький. Тільки ж у нього ноги довші, тож він і швидше бігає. А плавати навіть ніхто і не вчив; кожний потік перепливуть, стрясуть росинки і далі біжать ліском.

Їх любили всі, а найдужче Крислатенький. Знайде, бува, якийсь смачненький корінець, чи грибок, то зараз забебекав, а близнюки вже біжать і ласують.

Крислатенький тримався свого стада, не віддалявся нікуди. Гуртом і безпечніш і веселіш та й навчишся дечому від старших.

Саме настав для оленів поганий час: земля скам’яніла від морозу, перші сніги метелицею злетіли на карпатські гори. Треба добре намозолитись, поки вигребеш з-під снігу жменьку, замерзлої трави, чи моху ,

А нераз то й нічого Не знайдеш -попоїси тільки галузок, чи, погризеш кори з деревець

Сьогодні, вже зранку, ціле стадо гребе. І малі близнюки, і Крислатенький, і ланьки, і тітка ланя зі своїм малим, і дві лані своячки, що пристали до стада і ненька.

Такий час,-що вигребеш з-під снігу, те й з’їси.

А олень батько сторожить. Наїсться стадо, то й для нього прийде пора.

Оце витяг голову, насторожився. Вітрить, розглядається, потряс рогами, аж сніг посипався з ялиць.

Стаде, затривожилось. Попідносили голови. – Невже небезпека?

І раптом в повітрі пронеслося протяжне вовче виття.

Стадо поскакало за оленем батьком поміж хащі, перевернені ялиці й дуби, щоб подальше від цього лиховісного виття.

За ними шумить ліс, котиться сніг, виють вовки, – щораз ближче й ближче. А сніг – щораз то глибший. На лихо ще й вітер дме заметіллю у вічі?

Крислатенький біжить позаду І слідкує: тут батько, там сестрички, онде тітка з маленьким, ось ненька під горою, – всі вже безпечні.

Тільки ж – де братик близнюк?

В Крислатенького забилося серце. Оглянувся й завмер: його братик застряг по шию в снігу, а на нього суне з розз’явленим ротом вовк.Ось-ось досягне! А за ним другий, третій, ціла зграя!

Братик жалісно пищить, видряпується зі снігу, та все дарма. А вовк вже біля нього, і ось – ось скочить…

І тоді Крислатенький одним стрибком знайшовся між братиком і вовком. Схилив голову, і вовк, мов сніпок, настромився на його роги. Метнув Крислатенький головою і мертвий вовк колодою гепнув на землю.

Зграя вовків затрималася на хвилинку, але тільки на хвилинку.

Крислатенький забув про себе,-щоб тільки братик врятувався! А він ось видряпався вже, біжить під гору і вже, вже безпечний!

Оскаженілі звірюки колом обступили Крислатенького. Невже загине!? Та Крислатенький раптом мов м’яч відбився від землі, перескочив вовче коло і пострибав хащами.

Спантеличені, голодні вовки кинулися тепер роздирати свого забитого товариша.

Ще того самого дня Крислатенький з цілим стадом виривав з-під снігу замерзлу траву. А біля нього пасся його врятований братик.

Засохла кров і кілька вовчих волосків – на рогах Крислатенького говорили про його сьогоднішній відчайдушний вчинок.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Лісові пригоди“
Мирон Матвієйко
Видавництво: “Говерла”
м. Нью – Йорк, 1959 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: