Крива служниця

В одного бідного чоловіка було троє синів. Надумали вони піти по білому світу шукати щастя. А що грошей батько їхній не мав, то дав кожному синові з собою по кавуну. Але сказав, щоб вони розрізали кавуни тільки там, де є вода.

Старший син, якому кортіло пізнати свою долю, розрізав кавун прямо на дорозі, ледь відійшовши від батьківського дому. З кавуна вистрибнула гарна-прегарна дівчина і вигукнула: «Дай мені води або молока!» Але поблизу не було ні води, ані молока, і вона схилила голову та й померла.

Середульший брат, який пішов іншою дорогою, теж вирішив пізнати свою долю і розрізав кавун там, де не було води. З кавуна вистрибнула дівчина, ще гарніша за першу, і сказала: «Дай мені води або молока!» Але ні води, ані молока поблизу не було, то й вона схилила голову і померла.

Молодший брат, однак, добре пам’ятав батьків наказ — тож розрізав свій кавун тільки біля джерела.
З кавуна теж вистрибнула красуня дівчина і попросила води або молока. Хлопець набрав з джерела води і дав їй напитися. Але дівчина не мала сукні, тож він порадив їй вилізти на дерево й сидіти там, поки він знайде їй сукню.
Трохи згодом до джерела прийшла крива мавританка з глечиком на голові. Глянула у воду й побачила відображення дівчини, яка ховалася на дереві.

— Ти диви! Адже я справжня красуня! Тож чому мушу носити воду для інших?

І мавританка кинула глечик, який розбився на друзки.
Та коли вона прийшла додому, господиня вилаяла її і, тицьнувши їй у руки другий глечик, знову вирядила по воду. Крива служниця пішла і знову побачила в воді відображення красуні дівчини. І знову кинула глечик, розбивши його.
Дівчина на дереві голосно засміялася. Служниця глянула вгору і все зрозуміла. Розлючена, вона поклялася помститися дівчині.

— Красуне, красуне,— солоденько сказала мавританка,— яке в тебе гарне волосся — щире тобі золото! Як мені хочеться його погладити! Дозволь, я зачешу тебе.

Дівчина дозволила. Крива служниця вилізла на дерево і стала розчісувати її розкішне золоте волосся.
А потім — раз! — загнала дівчині в голову шпильку. Ту ж мить дівчина обернулась на голубку і полетіла. А крива служниця, рада-радісінька, сіла на її місце.
Тут з’явився хлопець із сукнею, але, побачивши, що його красуня перетворилася на таку потвору, широко розкрив з подиву очі.

— Чого ж ти хочеш,— обізвалася служниця. — Ти так довго ходив, що мене обпалило сонце, і я зовсім почорніла.

Хлопець зітхнув, але, вирішивши, що тут уже нічого не поробиш, повів криву служницю до палацу і одружився з нею, хоч було йому сумно-невесело на душі.
З того дня біля палацу стала часто з’являтися голубка. Вона сідала в саду на дерева й казала садівникові: «Садівниче, садівниче, як поживає король, мій сеньйор, і його крива служниця?» Казала і летіла геть.

Але стільки разів вона прилітала і питала в садівника про короля і криву служницю, що той нарешті розповів про голубку своєму господарю.

Король, який давно вже підозрював, що тут щось не так, звелів сплести срібну сітку і спіймати голубку. Але голубка не попалася в срібну сітку.
Король звелів сплести золоту сітку — але голубка не попалася і в неї. Нарешті садівник сплів сітку з омели, і голубка спіймалася.

Садівник одніс голубку королю, і той посадив її в розкішну клітку.
Крива служниця тут же зажадала засмажити й з’їсти голубку. Вона не відступалася доти, поки король згодився на таке лиходійство. Але того дня, як голубка мала вмерти, король узяв її в руки і погладив. І відразу намацав щось на голові. Подивився — аж то шпилька. Потяг — і витяг шпильку, і тільки-но витяг, як голубка обернулася на красуню дівчину з кавуна.

— О, це ти, моя люба! — вигукнув король, невимовно зрадівши.

Дівчина розповіла йому про люту підступність кривої служниці. Король розгнівався і звелів прив’язати служницю до хвоста дикого осла та й пустити на всі
чотири сторони.

***
— Ця казка починається дуже добре,— промовила Емілія,— але далі йде справжня нісенітниця. Адже цей хлопець — бідняк, він не має нічого, крім кавуна, і раптом опиняється в палаці та ще й стає королем!

— Це свідчить про те,— сказала донна Бента,— що народні казки весь час змінюються. Так, у цій казці не все зрозуміло. А це тому, що вона переходила від оповідача до оповідача і по дорозі загубила якийсь свій шматок.

— Гарна казка,— обізвалася Носинка,— але історія із шпилькою — дурниця! Хіба в голову людини можна загнати шпильку? А чому хлопець дав себе обдурити і повірив кривій служниці? Це вже занадто!

— Таких дурнів я ніколи в житті не бачив,— докинув Педрінью.— Повірити, що сонце обпалило її так, аж вона зовсім почорніла та ще й скривіла!.. Таж він залишив дівчину на дереві, в гіллі. Де це видано, щоб сонце обпалило людину, яка сидить у затінку?

— Але мені дуже сподобалось, як служниця подумала про відображення дівчини в джерелі, що то її портрет. І ще сподобалось, як дівчина обернулася на голубку,— сказала Емілія.— Я ставлю цій казці п’ятірку…

— Тільки тому, що в цій казці з’являється голубка,— усміхнулася донна Бента.— Тебе завжди захоплюють казки, де є голуби.

— Авжеж, захоплюють, — кивнула Емілія. — Бо з усіх птахів найдужче мені подобається голубка. Що може бути гарнішого за голубку — біленьку, з круглими, блискучими оченятами? Хіба ж не так, тітонько Настасіє?

Стара негритянка промовчала. Її улюбленою птицею завжди була жирна курочка, така смачна в запахущому соусі…