TOU

Куди йде слоненя

Григорій Остер

Після обіду в Африці було дуже спекотно. Мавпа зовсім одна сиділа під деревом і ніяк не могла вирішити, куди їй піти. І з ким піти.

І раптом мавпа помітила папугу. Папуга бадьорим кроком кудись ішов.
Ага! — подумала мавпа. — Папуга кудись іде. Ось із ним я й піду».
“Цікаво, куди це ми йдемо?” — подумала мавпа, уже крокуючи поряд із папугою.

— Слухай, папуга, — спитала вона, — а ми з тобою правильно йдемо?

— Так, так… — розгублено відгукнувся папуга, якому не хотілося переривати свої роздуми. Адже насправді папуга взагалі нікуди не йшов. Просто він міркував про те і про се, тому ходив по галявині туди-сюди.
Але мавпа цього не знала, тому коли папуга вкотре дійшов туди і повернув сюди, вона вирішила: «Ну ось, тепер цілком зрозуміло, що ми остаточно заблукали!»

— Папуга! — закричала мавпа. – Куди ми йдемо? Туди?

— Так, так… — пробурмотів папуга, — туди. — І повернув у зворотний бік.

— А тепер куди? — здивувалася мавпа. – Тепер сюди? А що тут у нас?

— Де? — папуга зупинився і глянув на мавпу.

— Тут! – сказала мавпа, показуючи вперед. — Що тут у нас?

— Нічого! — знизав плечима папуга.

— А що там у нас? — спитала мавпа, показуючи назад.

— Теж нічого.

— То чого ж ми туди йдемо? – обурилася мавпа.

Папуга озирнувся назад, потім глянув на мавпу, сказав:

— А ми туди не йдемо.

— А куди ми йдемо? — закричала мавпа. – Куди?

— Слухай, мавпо, – сказав папуга, – тобі не здається, що ти мені заважаєш?

— Ні, не здається. То куди ми йдемо?

Папуга зрозумів, що мавпа вже не дасть йому спокійно ходити туди-сюди і розмірковувати про се і про те. Тоді він вирішив розмірковувати вголос.

— Саме так! — вигукнув папуга. – Куди? Візьмемо, наприклад, слоненя!

— Візьмемо! — зраділа мавпа і закричала: — Слоненя! Гей! Слоненя!

— Чого? — висунулося з кущів слоненя, яке гуляло неподалік.

— Іди сюди, ти будеш Наприклад! — сказала йому мавпа.

— Гаразд, — погодилося слоненя. – А що потрібно робити?

— Наприклад, йде слоненя, — сказав папуга.

— Іди! — звеліла мавпа слоненяті.

Слоненя пішло. Папуга і мавпа пішли поряд. Деякий час усі троє йшли мовчки. Потім папуга запитав:

— А куди він іде?

— Ти куди йдеш? — спитала слоненя мавпа.

— Не знаю, — відповіло слоненя.

— Ось! Будь ласка! — вигукнув папуга. — Він іде, а куди йде, не знає. А чому?

— Чому? – Підхопила мавпа.

— Ну, ви самі сказали — йди! І я пішов! — зітхнуло слоненя.

— А куди він пішов? Що він має на меті? — вигукнув папуга.

— Ні! — впевнено відповіло слоненя. – Мети в мене немає. Хобот є. Вуха є. І ще хвіст є…

— Я не про те! – сказав папуга. — Коли слоненя йде, воно має знати, що в нього попереду!

— А я знаю, — сказала слоненя.

— Що?

— Хобот.

— Я не про те, не про те, не про те! – закричав папуга. — Я ось про що: коли слоненя йде, воно має йти до чогось. Воно повинно до цього чогось прагнути! Ну, наприклад, он до того кактуса.

Слоненя уважно глянуло на кактус, про який говорив папуга.

— Не буду я до нього прагнути, — ображено сказав слоненя, — він колючий.

— Неважливо! — вигукнув папуга. — Припустимо, він не колючий!

— Ні, не припустимо! — сказало слоненя. – Він колючий.

Мавпа швиденько збігала до кактуса, помацала його і повернулася назад.

— А я й не кажу, що він не колючий, я кажу: давайте припустимо, що він не колючий! – закричав папуга.

— Такі колючі кактуси, – сказала слоненя, – у неколючі не допускаються! І взагалі я так не граю! Я пішов!
— А чого ти прагнутимеш? — спитав папуга.

— Ні до чого. Піду і все! Просто так.

— Ну що ж, — зітхнув папуга. — Мавпо, попрощайся зі слоненятком і обійми його востаннє!

— Чому, чому, чому востаннє? — захвилювалась мавпа.

— Він був добрим другом, наше слоненя! – сказав папуга. — Нам його бракуватиме. Ми часто згадуватимемо про нього. Жаль, що ми його більше ніколи не побачимо.

— Чому жаль? Чому не побачимо? — закричала мавпа. — Чому ти кажеш: він був? Він є. Ось він!

— Так! – сказав папуга. – Але вже не довго!

— Ти чого, папуго? — розгубилося слоненя. – Що не довго?

— Нам дивитись на тебе!

— Чому? — вимагала пояснень мавпа.

— Тому що він збирається йти і ні до чого не прямує.

— Ну і що?

— А то! – зітхнув папуга. – Це жахливо! Це навіть страшно собі уявити! Якщо слоненя йде і ні до чого не прагне, воно ж буде йти, йти, йти, йти, йти, йти, йти…

— Він так зовсім піде?! — жахнулася мавпа.

— Як? — не зрозуміло слоненя.

— А так! – пояснив папуга. — Підеш на зовсім! І ніколи не повернешся!
Слоненя перелякалося.

— Я тоді краще нікуди не піду! — сказало воно і якомога сильніше вперлося в землю всіма чотирма ногами.

— Правильно! Не ходи! — зраділа мавпа. Потім вона подивилася на папугу і спитала: — І тепер він завжди тут стоятиме?

— Прийдеться! – вирішив папуга.

— Нічого, — сказала слоненяті мавпа. – Не переймайся. Я приноситиму тобі смачну траву і навіть іноді банани. І ми всі часто провідуватимемо тебе.

— Я дуже часто не зможу, — сказав папуга, — я зможу лише у свята.

— Тоді я теж не хочу! — благало слоненя. — Я не хочу тут завжди стояти! Давайте, я тоді краще більше не буду. Нехай тепер удав буде Наприклад!

— Добре! – погодився папуга. — Хай буде удав.

— Ким, ким я буду? — раптом підвелась із сусідніх кущів голова удава.

— Удаве! — урочисто заявив папуга. – Ми хочемо взяти тебе за Наприклад!

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Бабушка удава”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “Заповіт”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: