Купальник і подорожній

Якось у жнива один хлопчик пішов на лан.
Був полудень, пекло сонце, а хлопчик жваво й
весело йшов полем, що золотилося пшеницею.
Невдовзі він дістався великої річки і,
побачивши воду, захоплено вигукнув:

– Як добре! Зараз я освіжуся!

Миттю роздягшись, він з розгону шубовснув
У річку. Та місце для купання хлопчик вибрав
невдале. Там було дуже глибоко, течія швидка,
вона враз підхопила його, закрутила й
понесла.

Бідолашний малий з ляку геть розгубився.
Він щосили замолотив руками й ногами по
воді, щоб утриматися на поверхні, і
розпачливо закричав:

– Рятуйте! Тону! Рятуйте!

На щастя, в цей час неподалік проходив
подорожній. Він почув голос хлопчика.

«Хтось потрапив у біду!» – подумав він і,
прибігши до річки, побачив хлопчика, який
відчайдушно бовтався у воді.

– Гей, хлопче! – крикнув подорожній.- Чи ти
не знав, що тут сильна течія? Що тут може
затягти навіть дорослого, не те що такого
пуцьвірінка, як ти? Ну, чим ти думав?
Захотілося скупатися, то ти одразу – плюх!-
пірнув у воду, забувши про все на світі!
Невже ж ти не подумав про свою бідолашну
матір? А батько твій…

– Ти мені спершу допоможи вилізти! –
перебив його хлопчик.- Урятуй мене, чоловіче,
бо ще трохи – й мені кінець! А коли витягнеш
мене, коли я стану на землю, тоді вже й
виказуй. Тоді лай мене, скільки хочеш, і
давай поради! А зараз дай мені за щось
ухопитися. Це буде цінніше за всі слова на
світі!