ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Курчата

Богдан Ковальчук

Шляхетна курка сиділа в дальньому кутку сараю. Там було сухо та тепло. Лише зрідка вона виходила назовні, щоб попити води та поклювати зерно, після чого одразу поверталася на колишнє місце. Під нею лежало і дбайливо зберігалося одинадцять яєчок.

Курка їх зігрівала і час від часу квохкала. Вона знала: через три тижні звідти вилупляться маленькі курчата.

Біля сараю важно прогулювався півень. Він неквапом переступав з ноги на ногу і розпускав свій барвистий хвіст. Півень стежив за порядком. Ніхто не повинен був турбувати курку- квочку.

Півень був головним у курнику. Щоранку він голосно будив усіх курочок-несучок, і ті, почувши знайоме «кукуріку!», швидко вибігали на траву. Курки віталися з сонцем, що сходить, і починали пастися.

Разом із курочками прокидалась і дівчинка Наталочка. Вона виходила у двір і годувала їх вівсом та просом. Після чого брала відерце і наповнювала його свіжою водою із криниці. Прохолодну воду слід налити в миску, щоб курочки могли напитися.

Наталя одразу помітила, що огрядна курка перестала виходити на вулицю. “Може, вона захворіла?” – Спершу подумала дівчинка і зазирнула в сарай. Побачивши квочку, що дбайливо сидить на яйцях, Наталя все зрозуміла: «Ах, ось ти де! Яка гарна новина!» Дівчинка зраділа побаченому і одразу побігла за сіном. Розклала сіно навколо яєчок, щоб уночі було не холодно, і стала з нетерпінням чекати, коли народяться курчата.

Нарешті, через певний час, з яєць почувся слабкий писк. Це означало, що діти вже дозріли і незабаром вилупляться. Почувши звук, огрядна курка заквохкотала у відповідь. «Я тут, не бійтеся», – ніби говорила вона, заспокоюючи дітей.

Квочка знала, що курчата вже все чують і все розуміють. Потім трохи перекотила яйця, ніби повертаючи малюків на інший бік. І знову акуратно вмостилася на яєчках, намагаючись не розчавити їх.

Незабаром почувся слабкий стукіт, і шкаралупа першого яйця дала тріщину. Зі шкаралупи з’явилася маленька голівка курчати. Курча було жовтеньке і гарненьке. Воно з подивом подивився навколо, зробило два кроки, розкрило свою дзьобик. Але його ніжки були ще слабкі, і воно швидко залізло назад під крило своєї матері.

З решти яєць теж висовувалися курчата. Вони пищали, ніби повідомляючи: «Подивіться на мене, я вже вилупився!» На них дивилася задоволена курка- квочка і радісно кудкудахкала у відповідь.

Вперше побачивши світ, курчата одразу впізнали маму по голосу. До неї було приємно притиснутись, мама зігрівала та захищала.

Почувши радісний дитячий писк, у сарай зайшов півень. Він тріумфально глянув на потомство, змахнув своїм хвостом і по-особливому закричав:

– Кукуріку-у-у!

На заклик у курник стали збігатися несучки. «Сталося щось важливе. Адже вже не ранок, – думали вони. – Чого це півень розкукурікався?» Але, побачивши маленьких курчат, що щойно вилупилися з яйця, відразу все зрозуміли.

– Яка радість! Вітаємо тебе, сестричко! – жваво закудкудахкали вони.

Тим часом задоволена курка-мати вже виводила своє потомство у двір. Курчата з подивом дивилися на сонечко, на траву навколо, на далеке синє небо. Все це вони бачили вперше. Виявляється, тут так гарно!

Дівчинка Наталя теж почула призовний крик півня. Вона обережно підійшла до курника і побачила маленькі жовтенькі грудочки, які пищали та розкривали дзьобики. Тепер головне було нагодувати малечу. Наталя пішла готувати спеціальну їжу для курчат – розсипчастий сир, змішаний із манною крупою. Так, як вони це люблять!

Почувши радісний гомін, із сусіднього сараю вийшла качка. У неї нещодавно народилися каченята, і вона прийшла порадіти за свою подружку курку.

– Тепер разом вигулюватимемо дітей, – запропонувала вона, і огрядна курка ствердно кивнула головою у відповідь.

У перший тиждень свого життя курчата звикали до нового світу. Спочатку треба було обстежити все довкола.

– Що там, за деревом? – цікавило одне курча.

– А що там, за сараєм? – цікавилося друге.

Але курка-мама не дозволяла далеко йти, і курчата завжди трималися поруч. Варто було комусь забаритися, відстати, як курка кудкудахкала, і курчата швидко бігли до мами. Курка добре вміла рахувати дітей і завжди знала, де знаходиться кожен її малюк.

З другого тижня Наталя урізноманітнила їжу для курчат. Тепер вона приносила варену картоплю та терту морквину, а також кабачки та інші овочі. Курчата любили дівчинку і не боялися її.

Іноді Наталка брала собі на руки одне курча і розмовляла з ним. Курча нічого не розуміло, але відчувало, що його люблять і бережуть. Воно був крихітним і поміщалося на одній долонці дівчинки.

Його тільце покривав м’який пух, а всередині тихо билося маленьке серце. Коли яскраве сонце припікало, курча починало возитися, намагаючись сховатись у тіні. Тоді Наталя закривала його другою долонькою, і малюк заспокоювався. Тільки цікаві оченята дивилися крізь пальці дівчинки і висовувався маленький дзьобик.

Наталка стежила, щоб малюк ніхто не кривдив. Вона попередила дворову собаку Жучку та кота Ваську про курчат і веліла не чіпати малюків. Але кіт Васька і сам знав, що до курника краще не підходити.

Якось давно він спробував схопити за хвіст білу курочку, так заради забави. Але з сараю тут же вибіг півень на її захист, закричав, закукурікав, розпустив свої крила, блиснув шпорами! Васько ледве встиг тоді втекти. «Краще не хуліганитиму, а буду зразковим котиком», – відтоді вирішив він.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.2 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: