Курчатко Кокін

Весело кудкудахче мама Курка, оглядаючи свого нового синочка, який щойно вилупився з яйця. Він такий маленький, швидше схожий на жмут вати, ніж на курчатко.

Він такий гарний і розумний, курчатко Кокін, але скажу вам по секрету, що він великий ледар: тільки й думає, як поїсти та де поспати. Одного разу мама Курка розсердилася і сказала Кокіну:

– Кокін, ти вже підріс. Так більше продовжуватись не може. Досить тобі їсти та спати, настав час братися за справу. З завтрашнього дня ти підеш до школи, хай там займуться твоїм вихованням!

Кокін дуже не хотів йти до школи, але мама Курка взяла його за крильце і привела прямо до першого класу.

Вчителька посадила Кокіна за парту між рожевим поросятком і непосидющим кошенятком, якого звали Нявк, і дала курчаткові новенький буквар.

– Ну, Кокін, – сказала вчителька, – якщо ти хочеш стати гарним півнем, то маєш вчитися.

Але Кокін не слухав, що йому говорить вчителька! Він очей не спускав з бджоли, ніби це не бджола, а реактивний літак раптом залетів у клас.

Так минув день.

Наступного ранку, замість іти до школи разом з кошенятком Нявком і рожевим поросятком, Кокін пішов у сад, зручно влаштувався під апельсиновим деревом і заснув.

Раптом зовсім поруч пролунав якийсь шум. Кокін злякався і хотів уже тікати, але з-за кущів вийшла корова Пінта.

– Хто ж це спить у такий час! – Похитала головою корова Пінта. – Ну і ледар! З тебе ніколи, не вийде гарний півень.

Курчатко Кокін не став слухати корову Пінту і втік з саду. Він довго біг полем і вискочив просто на дорогу. На дорозі не було нікого.

Який я молодець, що прибіг сюди. – подумав Кокін. – Тут мене ніхто не знайде, і я зможу спокійно поспати.

Тільки він зручно вмостився у траві біля дороги, як поруч з ним з’явився селянин.

– Що робить курчатко у такий час на шосе? – Запитав він Кокіна. – Прогулює уроки!

Кокін опустив голову і мовчить: сказати йому нічого.

А селянин продовжує:

– Ти схожий на справжнього ледаря. Мабуть, треба тебе зварити, все одно з тебе не вийде хорошого півня.

Почувши, що його збираються зварити, Кокін так злякався, що кинувся тікати.

Він швидко пробіг полем, лісом і прибіг у сад. Знайшов під апельсиновим деревом свій новенький буквар і пішов до школи.

– Вибачте мене за запізнення, – сказав Кокін вчительці, увійшовши до класу. – Я не хочу більше бути ледарем, я не хочу, щоб мене зварили, я хочу добре вчитися та стати корисним для інших.

І знаєте, він свого домігся! Кокін дотримав слова: він дуже добре вчився і, коли виріс, став найвченішим півнем у всьому селі.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 28

Поки немає оцінок...

1 Коментар
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: