TOU

Курчатко

Казки Геннадія Циферова

Про мене і про курчатко
Коли я був маленький і знав дуже мало, я дивувався всьому і любив вигадувати. Летить, наприклад, сніг. Люди скажуть – опади. А я подумаю: мабуть, десь на синіх луках відцвіли білі кульбаби. Чи, може, вночі на зеленому даху присіли відпочити веселі хмарки, звісивши білі ніжки. Якщо хмарку смикнути за ніжку, вона зітхне і полетить. Далеко кудись полетить.
До чого я все це розповідаю? Вчора в нашому курнику сталася дивна річ: з білого курячого яйця у зелений світ вилупилося жовте курчатко. Вчора воно було маленьке і світ бачило вперше.
Ось про те, як воно було маленьке і все бачило вперше, я й вирішив написати книжку.
Добре бути маленьким. А ще краще – все бачити вперше.

Диво перше
Чому здивувалося курчатко спочатку? Ну, звичайно, сонечку. Воно подивилося на нього і сказало:
– А це що? Якщо це кулька, то де ж ниточка? А якщо це квітка, то де ж ніжка?
– Дурненький, – засміялася мама-курка. – Це ж сонечко.
– Сонечко, сонечко! – проспівало курчатко. – Треба запам’ятати.
Потім курчатко побачило ще одне сонечко, у маленькій краплині.
– Маленьке сонечко, – шепнуло воно йому в жовте вушко, – хочеш, я віднесу тебе в наш маленький будинок, у курник, де темно і прохолодно?
Але сонечко там не захотіло світити. Знову винесло курчатко сонечко на вулицю – світиться.
– Дурне сонечко! – розсердилося воно. – Де світло – світить, а де темно – світити не хоче. Чому?
Але ніхто, навіть великі й дорослі не могли пояснити йому це.

Диво друге
А чому здивувалося курчатко пізніше? Знов, знову сонечку.
Яке воно? Звичайно, жовте. Таким курчатко побачило його вперше і вирішило, що таким воно буде завжди.
Але одного разу пустотливий вітерець розмотав золотий клубочок. На шляху, яким ходило сонечко, від пагорбів до річки протяглася різнобарвна веселка.
Подивилося курчатко на веселку і засміялося: адже сонечко зовсім не жовте, воно різнокольорове. Наче матрьошка.
Відкрий жовту матрьошку – в ній синя. Відкрий синю – в ній зелена. Відкрий зелену – в ній блакитна. А в блакитній – ще червона, помаранчева…
Так і сонечко. Якщо розмотати клубочок, буде сім кольорових смужок. А якщо кожну з цих смужок змотати окремо, буде сім кольорових сонечок. Жовте сонечко, синє, блакитне, зелене, всякі сонечка.
А скільки днів у тижні? Теж сім. Отже, кожного дня буде сходити якесь одне сонечко. У понеділок, наприклад, синє, у вівторок – зелене, в середу – блакитне, а в неділю – жовте.

Як курчатко вперше склало казку
Та дуже просто: взяло й написало. Розповіли йому казку про хатку на курячих ніжках. Подумало воно і одразу ж придумало іншу: про будиночок на телячих ніжках. Потім про будиночок на слонячих ніжках. Потім про будиночок на заячих ніжках.
У будиночка на телячих ніжках, за його словами, росли ріжки.
У будиночка на заячих ніжках росли вушка.
У будиночка на слонячих ніжках висіла труба-хоботок.
А в будиночка на курячих ніжках червонів гребінець.
Будиночок на заячих ніжках запищав: «Хочу стрибати!»
Будиночок на телячих ніжках замукав: «Хочу битися!»
Будиночок на слонячих ніжках запихтів: «П-ф-ф! Хочу в трубу дудіти!»
А будиночок на курячих ніжках проспівав: «Ку-ку-рі-ку! Чи не пора вам усім спати!»
Тут в усіх будиночках згасли вогні. І всі заснули.

Про друзів
Друзів у курчатка було мало. Лише один. Це тому, що він шукав друзів за кольором. Якщо жовтий – значить, друг. Якщо сірий – ні. Якщо бурий – теж ні. Йшло якось курчатко по зеленій доріжці, побачило жовту ниточку і пішло за нею. Йшло, йшло і побачило жовту гусеницю.
– Здрастуй, жовта! – сказало курчатко. – То це ти мій жовтий приятель?
– Так, це я, – пробурчала гусениця, – жовтий приятель.
– А що ти тут робиш?
– Не бачиш хіба? Тягну жовтий телефонний дріт.
– А навіщо?
– Не здогадуєшся? Блакитний дзвіночок, що живе в лісі, і синій дзвіночок, що живе на лузі, вирішили сьогодні зателефонувати один одному.
– А навіщо? – спитало курчатко.
– Мабуть, щоб дізнатися про погоду. Бо коли дощ, вони закриваються.
– І я теж, – сказало курчатко і сховало голову. І тим дуже здивувало гусеницю.
Вона довго не могла зрозуміти, хто ж це – квітка чи птах?
– Мабуть, квітка, – вирішила гусениця і потоваришувала с курчатком. Адже гусениці бояться птахів.

Що робили два жовтих друга
Що роблять усі маленькі? Грали. Танцювали. Видували бульбашки. Стрибали в калюжу.
А ще сумували. А ще іноді плакали.

Чому вони сумували
У понеділок ось чому. В цей день вони обдурили своїх мам. Вони сказали їм: «Ми підемо на лужок». А самі пішли на річку ловити карасів.
Звичайно, якби це був хлопчик, він би почервонів. Якщо дівчинка – теж.
Але вони були жовте курчатко і жовта гусениця. І вони весь день жовтіли, жовтіли, жовтіли. А під вечір стали такі жовті, що на них ніхто без синіх окулярів не міг дивитися. А хто дивився без синіх окулярів, той зітхав і плакав: «Як це сумно! Як це сумно! Вони обдурили своїх мам!»

У вівторок
У вівторок вони вирішили запустити змія. Весь день курчатко склеювало його, а гусениця тягла жовту ниточку. Потім вони прив’язали ниточку до змія. Дмухнув вітер, і змій відлетів так далеко, що його не стало видно.
Стрибала повз них жаба. Засміялася:
– Ниточку тримаєте, а змія загубили!
Пробіг повз них козлик. Засміявся:
– Тримаєте ниточку, а де ж змій?
Набридло курчаткові й гусениці пояснювати, чому змія немає. Коли в них те ж саме спитало порося, вони сказали йому:
– Це зовсім не змій. Ми прив’язали ниточку до сонечка, а воно пішло за гору. Ми його тримаємо за ниточку, щоб воно зовсім не пішло, а зранку ниточку змотаємо, і знову встане жовте сонечко.
Вранці вони змотали ниточку, але чомусь замість сонечка припливла хмара, і цілий день лив дощ. І всі сварили жовтих друзів: хіба можна жартувати з сонечком та дощем?

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.2 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Сказки старинного города“

Геннадий Цыферов

Видавництво: “Самовар”, 1995 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: