TOU

Курячі пригоди

Казки Марини та Сергія Дяченків

Одна курка ніколи не несла яйця. Замість цього вона несла різні інші речі, і з цих речей вилуплювалися всілякі істоти.

Якось курка знесла котушку ниток. З неї вилупився павук-ниткопряд. Він сплів павутину, але ловив у неї не мух, а погані сни.

Щойно поганий сон залітав у кімнату, щоб наснитися дівчинці, павук одразу ловив його у свою павутину.

Поганий сон починав обурюватися й вириватися, але павучок не випускав його, поки той не висихав і не перетворювався на жовтий листок.

Уранці мама дивувалася, де взявся на підлозі опалий листок, якщо кватирка була зачинена.

А потім ще курка знесла маленький круглий годинник без ремінця. Уранці, якщо дівчинка не прокидалася вчасно, годинник по ковдрі вилазив до неї і лоскотав п’яти.

Увечері ж, якщо дівчинка не хотіла засинати, годинник пірнав до неї під подушку й співав колискову.

А якось курка знесла білу кульку, і всі подумали, що це нарешті справжнє яйце.

Однак це було не яйце, а маленька планета. Вона здійнялася вгору й зависла під люстрою. І так і висіла багато днів.

На ній завелися маленькі люди, але їх можна було роздивитися тільки в найпотужніший мікроскоп.

І тому ніхто не знав про цих людей, поки якось уночі вони не запустили навколо своєї планетки маленький супутник — білу іскорку в цілковитій темряві…

* * *

Якось курка дізналася, що на світі є чарівне зернятко і якщо чарівна курка його з’їсть, то перестане нести всякі дурниці й почне нести яйця.

І вона пішла по це зернятко. Йшла-йшла, йшла-йшла, от іде через ліс, а назустріч їй — лисиця. І лисиця їй каже:

— Давно я не їла свіжої курятини!

Тоді курка сіла на дорогу й знесла комара. Тільки дуже великого, завбільшки як яйце, і волохатого. А хобот комара був наче цвях. Лисиця побачила це та й каже:

— Вже й пожартувати не можна. — І хутко втекла. А комар полетів у своїх справах.

Курка пішла далі. Йшла-йшла, бачить — річка. А в річці плаває щука. І теж хоче курятини.

Тоді курка сіла на землю й знесла бджолине гніздо.

З гнізда вилетіли дикі бджоли й почали ліпити над річкою міст із воску. Ліпили цілий день до заходу сонця й таки зліпили.

Курка пройшла по мосту, а щука дивилася на неї і жадібно клацала зубами.

І курка пішла далі, а перед нею з’явилися гори.

На самісінькій вершині найвищої гори стояв замок Злого Чарівника, який ховав чарівне зернятко.

Тоді курка сіла на дорогу й знесла повітряну кульку. Кулька почала рости й надуватися, курка вхопилася за неї і піднялася високо, прямо до замкових сходів.

І зайшла всередину. А там було темно і страшно.

Вийшов Злий Чарівник. Він був такий жахливий, що своїм виглядом міг налякати до смерті будь-кого. Він сказав:

– Я тебе зачарую! Я перетворю тебе на жабу! Ні, ще гірше – я перетворю тебе на гусінь! Ні, ще гірше – на какульку!

Тоді курка сіла на підлогу й знесла кругле дзеркало. І показала його Злому Чарівникові.

Чарівник подивився в дзеркало – і так злякався сам себе, що кинувся навтьоки.

Утік за тридев’ять земель і всім там розповідав, що у власному замку на нього напало страховисько й ледь його не зжерло. І всі вірили.

А курка знайшла в золотій скриньці зернятко і з’їла. І стала нести звичайні яйця. І весь двір у неї наповнився маленькими жовтими курчатами.

* * *

Жила собі курка. Вона несла яйця й потім їх висиджу¬вала. Якось з її яєць вилупилося п’ятнадцятеро курчат і… один маленький екскаватор.

Курчата бігали по двору й пищали, а екскаватор рив пісок своїм маленьким ківшиком. Курка дивилася на нього, дивилася, а потім сказала:

— Видно, мені підсунули яйце екскаваторів. Ну нічого: виховуватиму його як рідного сина.

Так вона й зробила.

Курчата росли, ставали курочками й півниками, а екскаватор ріс швидше за всіх. Скоро він став більший за маму, більший за курник, і йому довелося виділити спеціальне місце у дворі.

Усі його любили: він був добрий. А ще — він так глибоко рив землю, що кури могли не турбуватися про їжу. Екскаватор своїм ковшем викопував для них багато черв’яків: не треба було самим гребтися в землі, не треба було шукати зерно.

Якось уночі екскаватор прокинувся від того, що тоненький голос повторював: «Прокинься, прокинься!» Він розплющив фари й побачив Черв’ячну Королеву. Вона була маленька, у золотій короні, й сиділа на самісінькій вершині земляної купи. Вона сказала:

— Екскаваторе! Змилуйся над моїм народом! Відколи ти став рити для курей землю, нам життя не стало.

Коли курка сама шукає їжу — ми можемо від неї сховатися, ми можемо якось вижити. А від твого ковша немає рятунку. Наше королівство гине. Не народяться нові черв’ячата. Скоро ми всі вимремо, і від цього навіть куркам стане гірше, бо не буде більше черв’яків!

— Що ж мені робити? — запитав екскаватор.

— На твоєму місці, — сказала Черв’ячна Королева, — я пішла б далеко й пошукала б місто, де живуть такі, як ти!

На ранок екскаватор зібрав собі вузлик, попрощався з мамою, братами й сестрами та й пішов шукати таке місто, де живуть екскаватори.

І знайшов!

Там були й трактори, і вантажівки, але екскаваторів — найбільше. Вони рили котлован. І всі дуже зраділи, коли побачили, що прийшов новий молодий екскаватор.

Він почав працювати разом з усіма й скоро закохався в молоду екскаваторку. Вони одружились. У них народилося п’ятнадцятеро екскаваторів… і одне курча.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 16

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Мишачі та мушачі,
а також курячі пригоди ”
Марина та Сергій Дяченки
Видавництво: “Фоліо“
м. Харків, 2020 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: