ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Куріпка та кури

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Рано-вранці один селянин поїхав на базар
продавати городину. Коли він добувся туди,
люди вже посходилися. Той продає, той купує,
а той просто тиняється знічев’я.

Спродався селянин та й збирається додому.
Коли це бачить – поблизу юрба. Зацікавився
чоловік, що там таке. Підходить, дивиться –
аж то приручена куріпка. Походжає собі
спокійно, нікого не боїться.

Сподобалась вона селянинові.

– Продаєш? – питає в господаря.

– Продаю. [120]

– Скільки?

– Стільки.

– Дорого.

– Дорого за куріпку, що лагідна, мов ягня?
Вона вже кілька місяців у мене і весь час
ходить вільно, не тікає, а ввечері завжди
вертається до свого гнізда. От візьми та
пусти до курей, вони її приймуть як свою.

Поторгувалися трохи й ударили по руках.
Узяв селянин куріпку, приніс додому й
пустив у курник.

А вона й справді була дуже смирна. Не
просить більше, ніж їй дають, поклює
любесенько зерна, поскубе зеленої травиці,
води нап’ється і сидить у затінку. Здавалося,
їй до вподоби нове товариство.

Та кури відразу її не злюбили. Дзьобали й
гнали від себе. Півні не пускали під зелене
гілля, клювали в голову й висмикували пір’я.

Засумувала бідна куріпка, почала ховатися
Далеко в заростях, аби ніхто їй не допікав.
Тільки як захоче їсти, виходить несміливо
на подвір’я.

На її щастя в зарості часто прилітав
горобчик. Куріпка з ним заприятелювала. От
якось жаліється йому: [121]

– Знаєш, любий горобчику, не люблять мене
кури, хоч на очі їм не з’являйся. А все тому,
що я не їхнього роду. Тільки підійду до них,
одразу женуть геть. Ця зневага завдає мені
жалю, бо я до такого не звикла. Ще коли жила в
горах, нас, куріпок, усі птахи любили й мали
собі за честь нашу прихильність до них. І в
домі мисливця, якому я потрапила до рук,
мене любили й пестили. Найдобріше зерно
давали, ласощами пригощали. А тут отак
зненавиділи!

Послухав горобчик куріпку і похилив
голову. Хоч у горобців язик без кісток, та
цей був добре вихований і не любив
пліткувати. Тож тільки й спробував, що
втішити куріпку.

– Не сумуй,- каже.- Зажди трохи: далебі,
перетреться, перемнеться та й так минеться.

По кількох днях селянин помітив, що
куріпка ховається в заростях.

«Посаджу-но я її в курник,- думає,- разом з
курми та замкну. Не випускатиму, аж поки
звикнуть бути вкупі».

Так і зробив. Цілий тиждень не випускав їх.
Нарешті відімкнув курника. Кури відразу
побігли на моріжок, а куріпка – в зарості до
горобчика. [122]

__ Горобчику любий,- каже радісно,- таки

на твоє вийшло. Тепер я не журюся. Горобчик
злетів нижче, аби краще чути.

– Не журюся,- провадила далі куріпка,- бо
побачила: все зло, яке мені кури чинять,- не
від зневаги до мого роду. Півні тільки те й
знають, що битися між собою, і не тому, що
ненавидять одне одного – адже вони одного
роду! – а тому лише, що забіяки! Через те й не
живуть у згоді.

– Я це знав,- осміхнувся горобчик.- Але не
казав тобі, бо хотів, аби ти сама збагнула.

– Тепер-то я збагнула,- сказала куріпка,- і
мені байдуже до їхніх вихваток.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: